2

Леся Українка

Кімната у королівському дворці, на вежі, де живе принцеса. У загратовані вікна вриваються молоді парослі дикого винограду. В кімнаті багато предивних тепличних квіток; скрізь розставлені і розкидані прилади до жіночих робіт: кросна, п’яльця, прядки, кужілки і т. ін.; по стінах і по столах музичні струменти: гуслі, цимбали, бубни, бандури, багато різних. В барвах убрання хатнього переважає біле й червоне. В неладі хатньому почувається якась бурлива нетерплячка.

Три дівчини сидять за роботою: одна пряде, друга тче, третя шиє.

Пряха

Щось довго вже не йде принцеса наша.

Ткаля

Ще, значить, не скінчилися турніри,

принцеса ж мусить бути до кінця,

щоб найгіднішого надгородити

своїм вінцем.

Швачка

Велика честь лицарству!

Колишня босоніжка, посполита,

і стану подлого, і роду незначного,

судити має гідності лицарські.

Пряха

Колишня босоніжка – то дарма,

зато тепера – найясніша панна

і дама серця нашого владаря.

Швачка

Ох, теє серце знало «дам» чимало

ще й не таких! Не перша й не остатня!

Ткаля

Ні, не кажи, таких ще не було.

Не перший рік живе вона між нами,

кохання королівське все росте,

але вона байдужа й гордовита,

не як принцеса вже, а як богиня.

Швачка

От вередує над старим, бо знає,

що більше візьме той, хто дорожиться.

Ткаля

Мені здається, що вона нічого

не хоче взяти, бо якби хотіла,

то хто ж їй не дає хоч і сьогодні

зробитись королевою!

Швачка

Кажи!

Вона вже, певне, має щось на думці.

Пряха

А я її зовсім не розумію.

Прийшла сюди найматись на роботу,

король узяв як панну до палат,

за царедворку до своєї жінки,

і шанував, і працею не мучив,

і винайшов забутий герб якийсь,

немовби то вона таки шляхетна

ще з діда-прадіда – чого ж їй ще?

Ні, мало. Вмерла наша королева,

король не встиг жалоби доносити,

а вже посватався до неї…

Швачка

Ну,

се, може, так вона пускає чутку!

Либонь, не справа сватався, а зліва.

Пряха

Ні, се вже я таки напевне знаю.