3

Леся Українка

Верхів’я «скляної гори». Світлиця з матового скла, з одкритою стелею, так що видко багато неба і зовсім не видко землі. В світлиці все осяйне, з кришталю, самоцвітів або дорогих металів, тільки в ній якось холодно, неохвітно. Принцеса в білому убранні сидить і пряде золотий кужіль на срібній коловротці, нитка хутко обривається. Принцеса зриває кужіль і кидає у куток.

Принцеса

Обридла ся робота непотрібна!

Навіщо прясти? Хто се буде ткати?

Та й нащо ткати? Он їх цілі стоси,

тканин, мережанок та гаптування,

а хто їх носить?.. Ха, ха, ха! Аж смішно,

як марила колись я день і ніч

принцесою зробитись чепурною,

багатою і гордою такою,

щоб навіть приступить ніхто не смів.

Ну, от принцесою пастушка стала

вже так що неприступною!

Голос

(десь далеко внизу)

Сто п’ятий!

Принцеса

(закриває руками вуха і заплющує очі)

Сто п’ятий рятівник упав додолу…

Ох, як-то страшно лізти на сю гору,

стрімку, слизьку, сліпучо-осяйну,

і падати додолу… Скільки гине

одважних через мене… Що я їм?

З них кожний, може, раз мене побачив,

а може, тільки чув про безталанну,

заручену неволею з тираном.

Неволею?.. А хто про царство марив?..

Хто зна, якби я в день своїх заручин

не стріла лицаря й не покохала,

і не навчилася від нього й вкупі з ним

ненавидіть всесвітнього тирана,

я, може б, королевою була

щасливою і гордою, і – злою,

такою, як і той мій наречений.

Але тепер…

Голос

(знизу)

Сто шостий!

Принцеса

Боже правий!

І нащо йдуть вони? Чого бажають?

Моєї волі?.. Ой, либонь, неволі!

Мене ж саму з них кожен хоче взяти,

а я не хочу нічиєю бути.

Через стіну світлиці перелітає голуб, сідає принцесі на плече і випускає з дзьоба їй на коліна листа. Принцеса читає:

«Принцесо, час покинути химери!

Волим тобі пробачити ласкаво

поводіння зрадливе й недоречне

і нашою дружиною назвати,

і королевою вінчати привселюдно,

якщо покаєшся й попросиш пільги,

на знак того пославши нам обручку

з сим голубом.

Король, твій наречений».

Принцеса

(мне і кидає листа, проганяє з плеча голуба і жене його хусточкою)

Геть, безсоромна птице! Не любові, –

насильству служиш ти, змінивши вдачу!

Голуб в’ється круг неї і буркоче: коли ж принцеса вдарила його по крилі, з-під крила випав ще маленький папірець. Принцеса нахиляється, бере папірець і читає:

«Моя принцесо, пишна босоніжко,

згадай той час, як ти гусята пасла,

качалася з дівчатками з гори,

брела одважно через всі калюжі,

таж вилізь на свою блискучу хижку

і з кручі кришталевої скотися,

але не в той бік, що зовуть «лицарським»,

а тільки в той бік, що зовуть «свинарським»,

там не розіб’єшся – м’яке болото.

Нехай тебе не лицарі там стрінуть,

а… все одно, зате ти будеш вільна,

хоч і брудненька трошки.

Вірний блазень».