Ой вербо, вербо кучерява

Запис К.В.Квітки

Ой вербо, вербо кучерява,

хто ж тобі, вербо, кучері звив?

Хто ж тобі, вербо, кучері звив,

хто ж тобі, вербо, корінь підмив?

Ізвив кучері буйний вітер,

підмила корінь бистра вода…

А я, молода, як ягода,

та не йшла заміж штири года.

А пішла заміж аж п’ятого

за п’яниченьку проклятого,

що пропив коня вороного,

йде до стаєнки по другого.

А я, молода, проти нього

несу червінця золотого.

Несу червінця золотого –

викупити коня вороного.

Ой не раз, не два викупляла,

вікном-дверима утікала.

В зеленім саду ночувала,

усіх пташечок вислухала.

А соловейко як тьох, так тьох,

котяться сльози, як той горох.

А зозуленька – куку! куку!

Ой за що ж таку терплю муку!

Паралелі з близькими мелодіями: Гулак-Артемовський, № 27; Хведорович, № 3; Остапович, т. 2, № 13. З іншою мел.: Конощенко, т. 2; і без нот: Довнар-Запольский, № 402; Бессараба. Херсон, № 364; Гнедич, № 515.

Місце запису: Миропілля Звягельського повіту

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 308 – 309.

Вперше опубліковано: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1917 р., ч. 1, с. 127 – 128.