Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Історія давніх народів Сходу

Леся Українка


Примітки

Леся Українка написала цей посібник в 1890 – 1891 рр. для своєї молодшої сестри Ольги. Тоді він мав назву «Стародавня історія східних народів».

Основним джерелом служила книга Луї Менара «Історія давніх народів Сходу» [Ménard L. L’histoire des anciens peuples de L’Orient. – Paris: 1882]. (Слід знати, що були й інші видання цієї книги, зокрема, 1883 р.).

В 1910 – 1911 рр. Леся Українка повернулась до цього рукопису, переглядала його і мала намір його видати. В листі до сестри Ольги від 1 (14) жовтня 1911 р. Леся Українка вказувала: «Назвати її слід: «Історія давніх народів Сходу. Зложила Леся Українка по Менару, Масперо і інших»». Але за її життя книга так і не була надрукована.

Вперше вона була надрукована заходами Ольги Косач-Кривинюк [Леся Українка. Стародавня історія східних народів. Видання перше Ольги Косач-Кривинюк. – Катеринослав: друк. І.Висьман та І.Мордхілевич, 1918 р. – 252, 3 с.].

Ми подаємо текст за цим виданням з наступними змінами:.

1. Назву подаємо згідно з волею Лесі Українки, вираженою в 1911 р.

2. Деякі довгі розділи задля зручності читання поділено на менші. Так, в історії єгиптян розділ «Нова держава» поділено на три: «Нова держава», «19 і 20-а династії», «Політичний упадок»; в історії ізраелітів розділ «Єдина держава. Саул, Давид і Соломон» поділено на три: «Єдина держава. Саул», «Давид», «Соломон».

3. Орфографію та пунктуацію виправлено відповідно до норм сучасної української мови. Назви народів, які у виданні 1918 р. скрізь писались з великої літери, написано з маленької.

4. Деякі власні назви змінено відповідно до сучасного написання: замість «скіти (скити)» – «скіфи», замість «Медія» – «Мідія» і т.д. Разом з тим залишено написання «Сірія» (і відповідно «Ассірія»); для звичного нам імені лідійського царя Креза збережено написання «Кройзос».

5. Значна частина давніх власних імен в сучасній науці пишеться і читається не так, як писав Менар, а за ним – Леся Українка. Всі ці написання збережено без змін, оскільки вони відбивають стан знань кінця 19 ст. Маючи Вікіпедію, сучасний читач без проблем зможе знайти сучасні написання цих імен.

6. Значна частина фактичних відомостей, поданих в підручнику, нині застаріла. Археологія і давня історія зробили з того часу велетенський поступ, тому нас не мусить дивувати, що в підручнику ледве згадуються шумери, нема відомостей про найдавнішу (до-арійську) цивілізацію Індії (Хараппа), про такі держави Близького Сходу, як Елам, Урарту чи Мітанні. Ми не вважали за потрібне робити застереження проти таких тверджень, бо ця робота перетворилася б на укладання нового підручника за планом Лесі Українки – Менара.

7. Леся Українка мріяла видати свій підручник з ілюстраціями. Книга Менара містить близько 500 гравюр, і мабуть Леся Українка думала про копіювання частини з них. Наше видання проілюстровано сучасними фотографіями тих пам’яток, які можна пізнати на підставі описів в тексті.

М.Ж., 22.02.2012 р.