Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Взаємини Лесі з Драгомановом

Н. Антоненко

На загал ще поширеним є крайно хибний погляд про те, що Леся це „духова дочка Драгоманова”. Такий висказ Шишманової-Драгоманової міг повстати тільки внаслідок повного незрозуміння творчості Лесі, яка є найрізкішим противенством ідей і світогляду Драгоманова. Нема сумніву, що Леся бажала користати з ерудицій Драгоманова, коли цей часто дораджував їй у листах вибір лектури.

Між іншим для пізнання старої жидівської історії радить Драгоманов Лесі читати атеїста Ренана, мовляв „коли не читають його (українці), то це показує, що ми, власне, не європейці”. „Європеїзм”, що на нього завжди покликується Драгоманов – це ворожий націям космополітизм: „немає других задач у нас – пише до Лесі Драгоманов, – окрім тих, які є в Європі, нема других способів. Різниця тільки в кількості, а не якості.

„Намагаючися всіми способами відвернути Лесю від »вузького націоналізму« – каже один з біографів Лесі, – усю силу свого удару скермував Драгоманов у бік т. зв. »примусового національства«, що його прикметною рисою є ненависть до інших національностей”. Зрозумілою є річчю, що силкуючися вщепити в Лесю свій „європеїзм”, Драгоманов повів головний наступ на першу основу її світогляду, на першу її життєву правду – націю.

Мабуть на запит Лесі [Такий здогад виправдує несподіваність цитованого далі викладу. (Листи Драгоманова до Лесі Українки видано, але не маємо досі листів Лесі до нього; їх заступити мусить сама її творчість).] викладає їй Драгоманов основи соціалізму:

„Соціал-демократизм не в конечнихідеалах (значиться: в неконечних ідеалах), а в організації робітників, в порушенні таких питань, як 8 годин праці, а на континенті, а надто в Німеччині, ще в опозиції до мілітаризму”.

Драгоманов розв’язував життя в механічний спосіб; з’ясовуючи його цим робом, намагався знищити другу життєву правду Лесі – ідеалізм, що основу життя бачить у дусі. Драгоманов старався теж нормувати відношення Лесі додеяких гуртів сучасного українського громадянства. Він послідовно переконував її про безвартісність галичан [Розвиток національної свідомості йшов у Галичині відмінним шляхом. Починаючи від примітивних основ національного життя, йшов цей розвиток у тісному оперті на село, що витворювало все нові кадри інтелігенції. На Придніпрянщині інтелігенція зірвала зв’язок із селом та й оперлася на соціалізм, з природи ворожий нації.]:

„більше – писав він до Лесі – сподіваюсь од російсько-української інтелігенції ніж од галицької”.

Дуже скоро зневірився Драгоманов у Франкові й остерігав перед ним Лесю:

„Нащо вже Франко, – писав він в одному листі, – він увесь свій вік сюрпризи робить направо”.

Мав довір’я тільки до М. Павлика й до нього скермовував безуспішно Лесю: „Павлик надежний чоловік, один тільки на всю Галичину”. Одначе дратувало його й надто українське обличчя Павлика:

„я колись думав – пише Драгоманов до Лесі, – що наші заведуть європейський соціалізм у себе, а »Друг« Павлик ускочиву »что делать« і отщепенство; тепер я думаю про європейський радикалізм, а галичани (зн. Павлик) навіть не перескочать через »народничество«… Коли б хоч швидше пролазили через туфазу” –

кінчить Драгоманов з пересердям.

Одначе довір’я до галичан у Лесі не захитава ні Драгоманов, ані Олена Пчілка, що також над цим працювала. Леся боронила щиро галичан:

Будь справедлива – пише вона до матері після 1898 р. – до галичан, вони не змовчали ні одне моє видання і власне в тім краю, можу я сказати, „nennt man die besten Namen, so wird auch die meine genannt”, (згадується найкращі імена, отже й моє згадалося також)

Тим більше не захитав Драгоманов основами світогляду Лесі Українки; на місце правд, яким вона служила від початку своєї самосвідомості, не поставила вона інших, навпаки поглибила їх в міру того, як розвивався її письменницький талант. Та проте чоловіколюбна Леся виїхала до хворого дядька Драгоманова до Софії, дей залишилася до його смерті.

У зв’язку з цими чисто родинними й людськими відносинами до Драгоманова створено цілу легенду про соціалістичний світогляд Лесі Українки. Але основи цієї легенди дуже хиткі. Леся могла вкладати в соціалізм зовсім інший, непритаманний йому зміст. Зовсім наявна суперечність лежить у дальших інформаціях. С. Єфремов подав вістку, що „ Леся під впливом Драгоманова нарешті стала соціал-демократкою, утворивши разом із І. Стешенком, Кривинюком та Черняхівським першу українську соціал-демократичну групу”, в якій поруч неї головне місце займав Стешенко. Оце „нарешті”, що відноситься до самого кінця 19 в., вказувало б на те, що Леся раніше соціал-демократкою не була. Тим часом І. Стешенко каже, що Леся „ тільки зразу була вірна ідеям Драгоманова, а потім еманципувала, змінивши їх на інші”.

Всупереч цим туманним вісткам треба з цілою рішучістю ствердити, що ідеї та світогляд Лесі не зазнали ніякої суттєвої зміни.

[Марксівські інтерпретатори до зануди й безсоромно повторювали фразу про «марксівський світогляд» Лесі. Ця малоруськи-хитра фраза мала бути містком, через який пройшли в цензурі її твори, значить, мала вможливити їх видання]

Духова, ірраціональна основа її світогляду перекреслює заздалегідь матеріалістично-раціоналістичну й механічну основу соціалізму.


Антоненко Н. За духа нації. – Краків: Українське видавництво, 1941 р., с. 25 – 28.