Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Дослідження / Метод подвійного дна у творчості Лесі Українки / На руїнах

Метод подвійного дна у творчості Лесі Українки

На руїнах

Микола Жарких

X

Управління

Ця драматична поема написана в 1904 р. Вона стала третім великим твором поетеси на біблійну тематику. Біблія для Лесі Українки – улюблене джерело сюжетів для першого дна її власних творів. Осмислення сучасності в термінах біблійних (або, загальніше беручи, стародавніх) сюжетів – це синонім прийому подвійного дна.

Отже, на першому дні поеми ми бачимо руїни Єрусалиму невдовзі після того, як вавілонський цар Навуходоносор здобув місто і вивів більшість його жителів у полон (586 р. до н.е.). Люди, які залишились на руїнах міста, розорені, пригнічені й застрашені, всі громадські відносини знищені, порушені навіть сімейні зв’язки. Над усім панує вавілонський дозорець. Пророчиця Тірца намагається піднести дух своїх громадян, але вона, як і Кассандра з пізнішої поеми, робить це не так, як подобається людям, не так, як робили її попередники. Конфлікт закінчується вигнанням незручної для людей пророчиці («аби закон, пророків не потрібно»).

Чому роль організатора суспільства випала жінці ? В першій частині поеми Тірца розмовляє з трьома жінками різного віку (одна з них колише сина-немовляту), зі скаліченим воїном, який ледве очуняв від ран, зі старим. Для того, хто вміє розуміти написане, такий підбір персонажів ясно вказує на розміри катастрофи, якої зазнав Єрусалим, коли всі дорослі чоловіки загинули в боях або потрапили в неволю. Тому жінкам доводиться не тільки прясти й глядіти дітей, але й будувати хати, і направляти зусилля інших, керувати.

Так виглядає перше дно поеми – як завжди у Лесі Українки, гладеньке й переконливе. Поема не містить ніяких виразних натяків чи алюзій, які вказували б на якийсь інший зміст, вкладений в текст. Але цей другий зміст піддається відносно впевненій реконструкції на підставі зовнішніх джерел, на підставі загального спрямування творчості Лесі Українки.

Отже, на другому дні зруйнований Єрусалим є образом знищеного ворогом повноцінного національного життя України. Ворог не тільки знищив її політичну незалежність, але й зруйнував матеріальний добробут і примусив частину людей служити своїм ворожим цілям («Мій брат в Ассірії, в ворожім війську, неволячи, в неволі сам загине»). В таких умовах доводиться діяти Тірці.

Тірца – не митець, як подекуди доводиться читати в коментарях до поеми. Тірца – загальнонаціональний лідер. Вона ясно бачить мету – здобуття національної незалежності – і виробляє тактику боротьби за неї в умовах ворожого панування. Вона закликає свій народ боротись за матеріальне самозабезпечення, за опанування засобами виробництва як передумовою майбутнього політичного визволення:

Лежачим краю рідного немає.

Чий хліб і праця – того і земля.

Тут все прозоро і ясно. Навіть така буденна справа, як плетіння кошиків і спорудження куренів, здатна викликати ентузіазм, якщо люди хочуть визволення і якщо їм пояснити, як ця буденна робота наближає визволення. Складніше стоїть справа з опонентами Тірци – самарянами, левітом та іудейським співцем. Всіх їх об’єднує те, що вони вибирають в минулому якийсь один любий їм момент (відповідно царювання Саула, закон, арфу Давида) і уявляють собі майбутню перемогу у формі точного відновлення того, що було раніше. Тірца ж наполягає на пошуку нових шляхів і нових форм цього майбутнього.

Тобто в поемі ставиться питання про національні святині і їх роль у боротьбі за незалежність. Співець – це людина, яка завчила святі пророчі слова і вміє механічно їх повторювати. Кожна прогалина в пам’яті спиняє його спів: «То й не пригадуй! вигадай своє!» – говорить співцю Тірца й закидає його арфу, що лишилась від царя Давида, в ріку. З її погляду, поклоніння словам, в яких немає давнього вогню, лише шкодить.

Левіт – людина, яка задовольняється збереженням зовнішніх ознак національної ідентичності, головною з яких є дотримання закону: «Берегти святині. Щоб жертов не давалось поза храмом, щоб не зміняв ніхто в законі й слова». Ідея будування нового храму, тобто відновлення повноцінного національного життя у нових формах, відповідних до нових обставин і вимог, яку висловлює Тірца, лякає його до глибини.

Ще однією проблемою на шляху до визволення є застаріле ворогування двох груп поневоленого народу (на першому дні ці групи окреслені іменами іудеїв та ізраїльтян). Тірца закликає їх полишити давню зваду, але не має в цьому ніякого успіху.

Побачивши, що час для реалізації її програми ще не наспів, вона полишає людей і йде в пустелю:

Дух божий знайде сам мене в пустині,

а вам ще довгий шлях лежить до нього!

На думку Лесі Українки, найважливіший складник успіху – ірраціональна воля до боротьби, названа в поемі відповідно до правил першого дна «божим духом». Той, хто має волю до боротьби, ніколи не питає в царя, ані в дозорця, чи можна будувати новий храм («Дуже добре, що ви про це запитали, – звісна річ, не можна!»), а починає стягати каміння на підмурівок. Він не думає, чи буде цей храм святим без стародавніх реліквій, чи ні – він знає, що храм освятиться як точка прикладання координованих зусиль цілого народу. Він упевнений, що в новому храмі залунають нові гімни, і вони стануть живим продовженням давніх традицій – в нових формах постане дух давнини, а не самі зотлілі давні форми.

Розглядаючи національні програми Тірци та її опонентів, можна дуже обережно припустити, що дві ворогуючі групи є образом двох частин українського народу, розділеного між Російською та Австро-Угорською імперіями. Кожна з цих груп має свої особливі національні святощі, абсолютизація яких тільки консервує розчленування і заважає об’єднанню зусиль для досягнення загальнонаціональної мети. Левіт і співець є представниками різних варіантів формального націоналізму, ідеал якого – щоб усі українці пили горілку, а не «водку», їли галушки, а не «клёцки» й носили шаровари, а не «штани». А коли до того ж усі вболіватимуть за київське «Динамо», а не за московський «Спартак», то якої ж іще України треба ?

Тірца є представницею нового покоління, для якого патріотизм вареників і сала є недостатнім. Поема дуже м’яко й обережно засуджує український національний консерватизм: на руїнах національного життя цей консерватизм тільки підтримує стан руїни, вигідний ворогу. Якщо я правильно розумію, провідна думка поеми полягає в тому, що для українців консерватизм є шкідливим, бо він освячує руїни і заважає боротьбі за нове, всеохопне національне життя (новий храм).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4336

Модифіковано : 17.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.