Уривки з листа
Микола Жарких
Управління
|
||
Цей вірш написаний в 1897 році у формі листа до Івана Стешенка, який в той час перебував під арештом у київській . Розглянемо додатковий текст чорнового автографа, опущений при публікації у збірці «Думи і мрії»:
Коли б мені сили, щоб раптом ланцюг розірвати,
Схопити човен-душогубку і легке подвійне весельце
І швидко, мов чайка морська білокрила, полинуть по хвилях
Геть за далекий обрій, звідки сонечко сходить,
В новії незнані світа,
На іншую долю й недолю!
Марнії мрії! За кожним моїм необачним, незміреним рухом
Бряжчить невидимий ланцюг і болем до кості мене протинає,
Гай-гай, не розірвеш його,
Не такий його майстер кував,
Щоб моїм недотепним рукам розірвати,
Тільки час – він усякі замки розбива! –
Сю кормигу розіб’є й мене вкупі з нею…
Про який невидимий ланцюг йдеться ? З одного боку, ці слова можна упевнено прикласти до хронічної тяжкої хвороби поетеси. Ця хвороба, як ми тепер добре бачимо з Лесиних листів, постійно заважала їй рухатись і навіть працювати, сидячи за столом. З другого боку, ці слова так само упевнено можна прикласти до стану політичної неволі. Леся Українка відчувала, що під владою Російської імперії вона неначе прикута на ланцюгу. Слова «не такий його майстер кував», мені здається, ліпше пасують до цього розуміння (я не дуже тямлю, що за майстер може скувати ланцюг хвороби).
Обидва трактування тут є рівноцінними, і не можна сказати, яке дно тут перше і яке – друге.
Попри це, Леся Українка викреслила цей фрагмент з остаточної редакції твору, призначеної для публікації. Я думаю, вона вчинила так, вважаючи недоречним жалітися перед публікою на своє погане здоров’я; тобто вона вирішила, що перший шар змісту занадто прозоро вказує на обставини життя автора, і другий шар змісту цього не врівноважує.