Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Вірші / Поза збірками / «Упоєні на бенкетах кривавих…»

Поза збірками

«Упоєні на бенкетах кривавих…»

Леся Українка

Упоєні на бенкетах кривавих,

невільники-народи спали довго

у спільній віковій своїй темниці,

і снились їм гніткі та дикі сни.

Ті сни літали, наче хижі птахи,

у темряві крилами гучно били,

лякаючи незрячі сонні душі,

то знов ширяли, мов нічнії сови,

безгучно, тихо звужували круги

і налягали зморою на груди,

безформною марою без обличчя,

що кров пила із невидимих ран.

І кидались невільники-народи,

стогнали глухо, скрикували з болю,

безладно шарпались і побивались,

та один одного кривавили крізь сон,

одурені примарами важкими,

і прокидалися на мить у чорній тьмі,

підводили повіки обважнілі

і голосами, хрипкими від змори,

питали в темряви: чи хутко день?

А темрява відповідала сміхом,

роззявивши беззубу, чорну пащу,

і знову їх давила сном важким.

Але крізь сон пронизувались мрії,

мов промені з далеких тих світів,

що з нами тільки світлом розмовляють

і погляд наш привчають вірить в світло

без плям, без тіней… Мрії передсвітні,

які ви чарівні! Чи є весна,

яка б могла квітками дорівнятись

урочим барвам вашим? Де веселка

така ясна, щоб не здалась блідою

супроти вас? Хто бачив блискавицю,

яскравішу над полиск ваших крил?

Коли бува, щоб заграва червона

своєю кров’ю залила й втопила

препишні, ярі багряниці ваші

і ваш вогонь пожаром пойняла?

І марилось невільникам-народам,

що вже вони прокинулись навесні,

і голосно вони вітали ранок,

і руки простягали, і до неба

зверталися засклеплені їх очі,

аж тут повіяв зимний вітерець,

обвіяв змучені палкі обличчя,

умив холодною росою очі,

розкрились очі, в’язні пробудились

і бачать: побіліла їх темниця,

виразно видко і склепіння, й стіни,

і всю її ширінь, і всю тісноту,

весь бруд, всю цвіль, всю нечисть, і всіх гадів,

і всю страшну трагедію обличчів

невільницьких… А де ж багрянець мрій?

Як довго сон тривав? Чи се весна?

Так де ж її раптові ранні зорі?

З якого краю тута сонце сходить?

Чи, може, се й не день, а біла ніч,

та хвора тьма, та темрява бліда,

що на півночі люди звуть весною?..

7.08.1905


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 324 – 325.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, с. 52 – 53.

Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 680.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

Стежки

Поза збірками

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5239

Модифіковано : 30.03.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.