XIX століття
Ольга Косач-Кривинюк
1802
29 червня народився син Петро (Лесин дід по матері) у Якима Драгоманова й жінки його Ганни.
Підстави
1. Копія постанови про дворянство роду Драгоманових.
1817
11 січня Петро (Лесин дід) і Яків Якимовичі Драгоманови поїхали з Гадячого до Петербургу вчитися.
Підстави
1. Запис на листку із зошита Якима Стефановича Драгоманова. Архів Олени Пчілки
[«1817 Года Генваря 11-го в четверток отправились дети мои Яков и Петр Драгомановы в Санктпетербург. Господь Бог да благословит путь их.» ОКК]
2. Автобіографія Олени Пчілки.
3. Спогади про Михайла Драгоманова Ол[ени] Пчілки.
1825
Заарештовано декабриста Якова Якимовича Драгоманова, старшого брата Лесиного діда Петра Драгоманова.
Підстави
1. Автобіографія Олени Пчілки.
2. Спомини про Михайла Драгоманова Олени Пчілки.
3. Матеріали вказані в примітці 2 цієї праці.
1820 – 1830
Петро Якимович Драгоманов і його старший брат Яків писали вірші (Петро і оповідання) досить гарно хорошою літературною російською мовою. Їх охоче містили в тодішніх журналах і альманахах.
[У проф. Володимира Варламовича Міяковського була рукописна велика книга (більше 1000 сторінок), в яку якийсь А. Кусков спочатку, як можна думати, для своєї нареченої, а потім дружини списував кілька років вірші, що йому подобалися. Між: многими іншими списані там і вірші Петра і Якова Драгоманових. (Октября 1, 8–11. 1830.). В. В. Міяковський приносив цю книгу моїй матері, і вона попросила сестру Ізідору зняти копії з віршів її батька і дядька, і ті копії переховувалися в материному архіві.]
Підстави
1. Автобіографія Олени Пчілки.
2. Спогади про Михайла Драгоманова Олени Пчілки.
3. Рукописна книга А. Кускова.
Вірші Петра і Якова Драгоманових
Стансы (из Ламартина)
П[етро] Драгоманов
И я сказал в душе: к чему дар жизни тленный?
Стремиться ли еще во след минувших дней,
Как агнец в след бежит за матерью своей,
И подражать толпе безсмертьем ослепленной?
Тот ищет в бездне вод Мемноновых даров,
И алчная волна безумца поглощает,
Другой за славою всю жизнь свою летает, –
И гибнет оглушен ничтожным звуком слов.
На пагубных страстях воздвигнут замысл хилый.
Сей трона жаждет, восходит, чтоб упасть,
Другой, боготворя любви волшебной власть,
Читает жребий свой во взорах девы милой.
Ленивец, враг забот, в объятьях глада спит,
Сын трудолюбия поля свои питает.
Ученый умствует, герой врагов терзает,
Убогий в рубищах на стогнах век сидит.
Скажите: Что их ждет?… Как бури дуновенье
Далеко от дерев мчит легкие листы,
Так и они падут добычей суеты:
Под Кроновой рукой их бытие и тленье!
И тщетна с ним борьба: их время победит.
Как бурный водопад песчинку поглощает,
Так ненасытное все в мире пожирает, –
Родились, умерли – и что нам предстоит?
Творец! Благословлю тебя моей хвалою
Под кровом тишины и в шумных городах,
На злачном береге, на пенистых волнах,
При скате солнечном и с утренней зарею.
Природа мне гласит: скажи, кто этот Бог?
Он тот, – кто жизнь всему созданию вдыхает,
Он тот, – чей шаг один вселенну измеряет,
Он тот, – кто солнца огнь в тьме вечности зажег.
Он тот, – кто естество извлек из запустенья,
Он тот, – кто на морях вселенну утвердил,
Он тот, – кто хлябям их пределы положил,
Он тот, – кто создал день от дивного воззренья.
Он тот, – пред кем ничто сегодня и вчера,
Кто вечен в бытии своем животворящем,
Безмерен в будущем, протекшем, настоящем,
В чьей длани движется всей вечности пора.
Так, это он, мой Бог! Мой голос воспевает
Стократ величие небесного Царя,
Как арфа на стенах святого алтаря,
Доколь надежды луч страдальца согревает.
Греция
Я[ків] Драгоманов
О, Аристидов век, о, век Алкивиада!
Отчизна Пиндара, Сократа, Мильтиада,
Отчизна славы и богов,
Свободы, доблести, умов!
Что ныне жребий твой?
Кому шумят твои священные дубравы?
Чей меч, защитник прав, свободы, чести, славы,
Сверкает на твоих пустующих полях?
Какой огонь горит в твоих сынах?
Кто пьет бессмертие Кастальского потока?…
Отчизна славных душ заржавела в цепях.
На их заброшенных гробах
Бушует буйный сын кровавого пророка!…
К моему гению
Я. Драгоманов
Напрасно, добрый гений мой,
Ты, мне даря святые вдохновенья,
Дружишься с грустною и сирою душой;
Напрасно светлою рукой
Рисуешь мне живые сновиденья,
И манишь в мир воображенья
Очаровательной мечтой:
Не верю пылким я надеждам,
Любимца муз роскошным снам,
И сладостным, пленительным мечтам:
Не нам даны они, не нам,
Несчастным счастия невеждам!…
И для чего радушный твой привет,
Когда в твою безбрежную обитель
Тоска души один путеводитель,
Яд зависти – один тернистый след,
Мечта бессмертия – химерная отрада,
Убожество – печальная награда?…
1836
10 листопада Петро Якимович Драгоманов звільнився зі служби.
1838
Петро Якимович Драгоманов повернувся з Петербургу (де скінчив «Училище правоведения» і служив ученим юристом у військовому міністерстві), до Гадячого. Купив там у самому місті садибу [Драгоманівська садиба на Драгоманівській вуличці в м. Гадячому. З тієї садиби чудовий краєвид на широку долину прекрасної річки Псла. На той краєвид не раз милувалася Леся Українка, пробуваючи то ще в бабуні, то в матері в Гадячому і живучи в тій садибі. ОКК], перебудував будинки на ній і оселився назавжди. Петро Драгоманов цікавився літературою, добре знав кілька чужих мов. Був він людина інтелігентна, гуманна. Оженився він з Єлизаветою Іванівною Цяцькою (Лесина «бабушка» і хрещена мати, до неї є багато Лесиних листів), дочкою дворянина Івана Цяцьки, простенькою панночкою хутірською, що вміла читати і підписуватися, а писати не вміла. Була вона, однак, од природи розумна й розсудлива жінка, може, за чоловіковим прикладом втяглася в читання і до кінця життя цікавилася ним.
[Син її Михайло Драгоманов і його дружина, дочка Ольга Косач і її чоловік, сини Іван та Олександер Драгоманови, внуки Леся та Михайло Косачі завжди листувалися з нею, і дуже багато цікавих їх листів переховувалося аж до часів революції в її домі, тепер же вони, певне, загинули.
На Драгоманівській садибі були три доми: один досить великий і два малесеньких. Останні роки свого життя Лесина бабуня Є. І. Драгоманова жила в одному з малесеньких, там вона і померла 11 червня 1895 р., там залишилися всі її речі і листування, зложене у величезній скрині.
В тому самому домочку оселилася Лесина мати 1913 року і жила там, аж поки 1920 р. дочка її Ізідора приїхала і забрала її до себе в м. Могилів на Поділлі, бо самій матері дуже важко було жити в ті скрутні часи (її ж ще й арештували були большевики тоді). Подорожувати тоді було дуже трудно, тому мати й сестра Ізідора могли взяти з собою дуже мало речей. Все ж, що залишалося (до бабуниного архіву додався материн і почасти Лесин), доручили опіці Зав. Нар. Освіти Клочко-Жовнірові і він брався все зберегти. Однак, коли потім через рік мати з сестрою Ізідорою приїхали до Гадячого, щоб забрати хоч би листування й рукописи, то застали таке: з маленького домика чисто все було перенесено до великого, переложено, перемотлошено, що є – в безладді, а чого вже й зовсім нема. У великому домі зроблено «Музей ім. М. П. Драгоманова», але зроблено зовсім по-невігласьки. Наприклад, про портрет Лесиного діда Петра Якимовича Драгоманова написано, що то «портрет невідомого», про портрет Лесиного брата Михайла Косача, що то портрет Михайла Драгоманова (Лесиного дядька). Виставлено старі наші капелюші, як «головні убори Олени Пчілки», чомусь поставлено статуетку заводського бичка з маєтку пана Кривошеїна, і т. д., і т. д. Через те, що все стало «музейними речами», матері нашій не дозволили нічого взяти. Вона поїхала до Києва, взяла в Академії Наук, де була членом-кореспондентом, розпорядження видати її рукописи і вернулася, вже без дочки, до Гадячого. Тоді їй вдалося дещо взяти з свого архіву, але дуже небагато, а решта залишилася в «музеї». Потім до того музею навідувалися різні люди, і не знаю вже, яким правом, брали звідти то те, то інше, публікували його, або перевозили до інших музеїв, а то й залишали у себе.
Не знаю, якого саме року, музейні матеріали (здається, не всі) перевезли до краєзнавчого музею в Лохвиці, і там вони пробували (а дещо й досі, може, пробуває) у великому запущенні, як казала мені співробітниця Інституту літератури, що їздила до Лохвиці і забрала до рукописного відділу Інституту літератури те, що знайшла в безладді під порохом та павутинням у Лохвицькому музеї. В рукописному відділі ті матеріали переховувалися в порядку, дбайливо. На весні 1941 року я працювала над ними і зробила багато виписок для Лесиної «Хронології», але, на жаль, не встигла зробити виписок зо всього, як почалася війна, і ці матеріали разом з іншими (напр., автографами Шевченка, Мирного) спакували в скрині, навантажили в берлину і пустили за водою до Катеринослава. Якась Єгорова, співробітниця Інституту літератури, мала з ними плисти і доглядати, але, що її чоловік був «водник», то вона влаштувалася якось вигідніше, ніж у берлині, і потім невідомо де поділася. Про скрині ж з такими цінними автографами не було ні слуху, ні духу. Аж саме того дня, коли було повідомлення про те, що Катеринослав взяли німці, прийшов лист од котрогось з співробітників Археологічного Інституту з Уфи, що їх скрині (так само пущені за водою до Катеринослава разом з скринями Інституту літератури) і скрині Інституту літератури прибули якимсь чудом до Уфи. Але цілковитої певності, що це так, а тим паче, що вони в Уфі вціліють, звичайно, не можна мати покищо.
Разом з цими матеріалами до Уфи потрапила і частина мого власного архіву (Лесині листи до мене і деякі її рукописи), що я дала до Інституту літератури на схов у сейфі в підвалі від огню з тим, що на перше жадання вона буде повернена мені, чи моєму чоловікові, чи моїм синам, чи сестрі Ізідорі. Акт про це зложили в трьох примірниках (один мені, один Інст[итутові] літ[ератури], а один в президію Академії наук) і підписали я і 5 співробітників Інституту. Але це не допомогло, бо без мого дозволу і навіть відома мої власні матеріали пустили за водою разом з інститутськими, і я про це довідалася лише через кілька днів, а коли почала сваритися за таке самоуправство, то співробітниця Інституту, що залишилася «за все» в Інституті, дуже грізно на мене прикрикнула за те, що говорю «якимсь таким тоном», в той час, коли Інститут потрапить краще за мене «охороняти» ці матеріали, та й чого то вони «мої», коли моя сестра письменниця і, значить, все, що стосується до неї, громадське.
Я зробила засвідчену копію з акту про здання на схов матеріалів і довіреності чоловікові і синові, що ще з-перед початку війни перебувають у Свердловському на Уралі. Послала їм і копію і довіреності і просила спробувати одержати в Уфі вже хоч мої матеріали. Але не знаю, чи одержали вони того мого листа з паперами і чи могли виконати моє доручення, бо вже скоро після того поштове сполучення між нами припинилося, і я відповіді од них не одержала.
ОКК]
Підстави
1. Автобіографія Олени Пчілки.
2. Спомини про Михайла Драгоманова Олени Пчілки.
1841
15 січня вінчалися в м. Мглині в церкві Воздвижения Марія Степанівна Чернявська з Антоном Григоровичем Косачем (батьки Лесиного батька).
6 вересня народився Михайло Петрович Драгоманов (Лесин дядько).
20 грудня народився Петро Антонович Косач (батько Лесі Українки) [Див. у моїх споминах, доданих до «Хронології»: «Звягельський період Лесиного життя» і «Батько Лесі Українки». Останнє читано: 1) на академічній сесії, присвяченій Лесі Українці, в лютому-березні 1941 р. в Києві, 2) 18 червня 1942 р. в поширеному засіданні мовно-літературного гуртка при Домі учених у Києві, надруковано (скорочене) в «Наших днях» 1943, ч. 10, Львів. ОКК].
1842
27 вересня народився Іван Петрович Драгоманов (Лесин дядько).
1843
16 листопада народився Григорій Антонович Косач (Лесин дядько).
1845
9 січня народилася Єлена Антонівна Косач, по чоловікові Тесленко-Приходько (Лесина тітка).
1846
18 серпня народилася Варвара Петрівна Драгоманова (Лесина тітка).
18 березня народилася Олександра Антонівна Косач, по чоловікові Шимановська (Лесина тітка).
1848
З листопада об одинадцятій годині вечора померла Марія Степанівна Чернявська-Косач (Лесина бабуня).
Підстави
1. Записи у записній книжці Лесиної бабуні Марії Степанівни Чернявської-Косач.
2. Копія постанови про дворянство Драгоманових.
3. Петро Одарченко. Деякі дати з молитовника П. Драгоманова. «Наші Дні» 1943, ч. 10, ст. 11. Львів.
1849
29 червня за метрикою і 17 липня за автобіографією, а фактично 17 червня в п’ятницю о 9.45 год. вечора народилася мати Лесі Українки Ольга Петрівна Драгоманова, по чоловікові Косач, літературний псевдонім Олена Пчілка.
Підстави
1. Метрическая Справка з Соборно-Успенської церкви м. Гадячого, видана з Полтавської духовної консисторії 16 вересня 1911 р. за № 33470.
2. Автобіографія Олени Пчілки.
3. Петро Одарченко. Деякі дати з молитовника П. Драгоманова. «Наші дні» 1943 p., ч. 10, ст. 11. Львів.
4. Спомини.
1850
14 липня полтавське дворянське зібрання розглянуло справу про дворянство роду Драгоманових на прохання Петра Якимовича Драгоманова (Лесиного діда). Постановило, приєднавши його з дітьми до родини його батька Якима Стефановича Драгоманова, внести в 1 частину дворянської родословної книги.
Підстави
1. Копія постанови про дворянство роду Драгоманових.
1859
Весною М. П. Драгоманова виключили з Полтавської гімназії перед самим закінченням її.
В кінці літа Петро Антонович Косач вступив до Петербурзького університету.
Підстави
1. Спомини про Михайла Драгоманова Олени Пчілки.
2. Рукопис Лазаревського ст. 1.
1860
У вересні помер Петро Якимович Драгоманов од «аневризми серця».
Підстави
1. Автобіографія Олени Пчілки.
1861
В січні Ольга Петрівна Драгоманова-Косач виїхала з Гадячого до Києва вчитися.
Петро Антонович Косач залишив Петербурзький університет у зв’язку з студентськими заворушеннями і перейшов до Київського університету.
Підстави
1. Автобіографія Олени Пчілки.
2. Рукопис Лазаревського, ст. 1.
1863
Літом Михайло Петрович Драгоманов одружився з Людмилою Михайлівною Кучинською.
Підстави
1. Автобіографія Олени Пчілки.
1864
Весною П. А. Косач скінчив правничий факультет Київського університету.
18 листопада П. А. Косач вступив на службу в Київську палату карного суду кандидатом на судового слідчого.
18 грудня П. А. Косач подав дисертацію, і його затвердили в ступені «кандидата законоведения».
Підстави
1. Формулярний список Петра Антоновича Косача.
1865
15 лютого П. А. Косача призначено на помічника правителя канцелярії київського губернатора, по судовому відділу.
18 жовтня П. А. Косача призначено на секретаря Київського губернського «по крестьянским делам присутствия» [З того часу він усе своє життя служив в установах «по крестьянским делам». ОКК].
Підстави
1. Форм. список П. А. Косача.
1866
14 серпня П. А. Косача командировано виконувати обов’язки председателя Новоград-Волинського (Звягельського) з’їзду мирових посередників і 3 жовтня затверджено на цій посаді.
Весною Ольга Петрівна Драгоманова-Косач скінчила пансіон Нельговської в Києві.
Літом О. П. Драгоманова-Косач була в Гадячому у своєї матері. Слабувала там на черевний тиф, лікував її лікар, поляк Борткевич.
Підстави
1. Форм. список П. А. Косача.
2. Автобіографія Олени Пчілки.
1867
В березні народилася в Костромській губернії, де її батько був на засланні, а мати поїхала з ним, Олександра Євгеніївна Судовщикова-Косач (літературний псевдонім Грицько Григоренко), Лесин друг, а з 1893 року і братова (жінка брата Михайла).
Восени Ольга Петрівна Драгоманова-Косач приїхала з Гадячого до Києва і жила у брата Михайла Петровича Драгоманова. Познайомилася з Петром Антоновичем Косачем, що часто приїздив із Звягелю, у чернігівців Івана Федоровича і Єлизавети Олександрівни Рашевських.
Підстави
1. Рукопис Лазаревського, ст. 10.
2. Автобіографія Олени Пчілки.
1868
22 липня взяли шлюб Петро Антонович Косач і Ольга Петрівна Драгоманова, батьки Лесі Українки, в Хресто-Воздвиженській церкві с. Пирогова Київського повіту.
Свідки у молодого – Антонович Володимир Боніфатійович, Кістяковський Василь Федорович; у молодої – Кістяковський Олександер Федорович, Драгоманов Михайло Петрович.
Через кілька днів після весілля П. А. і О. П. Косачі поїхали до м. Звягелю і оселилися там на головній вулиці в помешканні, що найняв П. А. Косач, приїхавши туди на службу.
Підстави
1. «Свидетельство» з Київської духовної консисторії за № 10076, видане 11 березня 1913 р.
2. Одарченко. Деякі дати з молитовника П. Драгоманова. «Наші дні» 1943 р., ч. 10, ст. 11. Львів.
3. Спомини про М. В. Лисенка Олени Пчілки.
4. «Рукопис» О. П. Косач в її архіві.
1869
18 липня [архів Ізідори Петрівни Косач-Борисової] народився Михайло Петрович Косач, старший брат і друг Лесі Українки, в м. Звягелі в домі на головній вулиці [В одному моєму записі, зробленому зі слів матері, сказано, що то була вулиця Житомирська і велике помешкання було в домі якогось жида. В «Рукописі» – що то Корецька вулиця. Коротко, це була головна вулиця у Звягелі, як показувала мені мати, коли ми були з нею у Звягелі літом 1928 року, а як вона звалася тоді – Корецька, чи Житомирська, не знаю. ОКК].
Підстави
1. Родинні перекази.
2. «Рукопис» О. П. Косач у її архіві.
1870
Восени Лесин дядько М. П. Драгоманов поїхав у закордонну командировку на два (потім додано ще один) роки.
Лесина бабуня Є. І. Драгоманова переїхала жити до Лесиних батьків у Звягель.
Косачі в Звягелі перебралися з дому на головній вулиці в дім Окружка на Случанській вулиці.
Підстави
1. Автобіографія Олени Пчілки, ст. 22.
2. Архів Драгоманова т. І, примітки до першого листа.
3. «Рукопис» О. П. Косач у її архіві.