3.09.1894 р. До Оксани, Ісидори та Миколи Косачів
| Владая | 22 августа 1894 г. Владая |
Милі мої люди, Оксаночка, Микось і Дроздик!
Спасибі вам за листи, я ними дуже зрадувалась. Я дуже рада, що Микось вивчився плавати, а то ж було зовсім бог зна що, як голова переважувала! Тільки се мені чудно, що вона вже не […]тепер, певне, немає дома, то я того їй не пишу. Я хутко буду знов у Софії, то звідти напишу. Тут ще тепло зовсім, а тільки увечері досить холодно і дерева вже почали жовтіти, тут гори, і через те тут холодніше, бо дуже високо. Скажіть Дорі (прочитайте їй), що Міку називаю […]. Іще Міка їздив раз на возі, запряженому буйволами. Тут єсть багато буйволів і один осел чорний, він дуже бридко кричить і мене лякає. А буйволи зовсім ніяк не кричать, тільки стогнуть. Кажуть, що десь тут, в горах, є ведмеді, тільки ми їх не бачили, […]. Боїться, він […] раз, як буду писать письмо, то вам напишу сю казку, тепер у мене більш нема бумаги, а се довго треба писать. Пишіть мені знов, а я вам одпишу скоро. Тепер я одписую на другий день, ваші листи я тільки вчора получила, сюди листи дуже довго йдуть [… кінця нема].
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 256.
Лист вперше надруковано у книзі: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 270 – 271, з рукопису Г.Лазаревського. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Подається за автографом (ф. 2, № 438). Автограф пошкоджений: лист перерваний навпіл, нижньої частини аркушів нема. Втрачені місця відзначено трьома крапками в квадратних дужках.