15.09.1894 р. До М. П. Драгоманова
| Софія | 3/ІХ, Софія |
Любий дядьку!
Щось то Ви вже знов обоє відцурались від нас. Чи не послати Вам в Париж лілової блузки про спогад про мене і про мої просьби писати? Але ні, я знаю, що, певне, Вам просто ніколи, се я так собі пишу, я навіть не хотіла б, щоб Ви втомлялись, пишучи листи. Як буде час і не будете втомлені, то і напишете.
Ну, перебрались ми з Владаї і вже навіть потроху вивели Вашу домівку з хаотичного стану, хоч і не зовсім ще. На столі у себе я знайшла Верна «Histoire sainte», тільки без Ваших заміток, думаю завтра почати її перекладати, а примітки Ви поробите потім, як приїдете. Тільки я думаю сю річ перекладати ліберальніше, ніж ту статтю про Біблію, бо для селян і дітей наших такий стиль навряд чи буде зрозумілий, коли його перекладати близько; коли читати по-французьки, то виходить нібито легко і просто, а коли почать перекладати по-нашому (я пробувала), то виходить важко і дуже книжно. Та вже побачимо.
Чи вже вийшла друга частина сеї книжки, де має трактуватись про християнство? Я думаю, що, може, перекладу першу частину, поки буду тута, але, напевне не скажу, бо щось я тут не великою робітницею себе показую, аж сором! Коли за сих два місяці не надолужу трьохмісячного байдикування, то вже не знаю, що і думати про себе. «Искам да се скрие!» Навіть листи одвикла писати, себто звела їх до minimum. Тільки практичні лекції болгарської мови посуваються добре, дякуючи Міці; я навіть у салоні m-me Белчевої одважилась щось плести по-болгарськи з її гостями, що не знали ні по-руськи, ні по-французьки. І, здумайте собі, вже на мені починає відбуватись чудний феномен – коли хочу сказати що по-польськи, виходить по-болгарськи! Чим се об’яснить? Якби ж я так вже знала по-болг[арськи], а так ледь бреду все-таки! От ще потурчуся і побусурманюся тута. Тим часом я вже звикла говорити на чотирьох мовах, і, чого доброго, Рада мене вивчить говорити добре по-французьки.
Рада все говорить, з якою б охотою поїхала б вона зо мною в Росію, та й справді, як би се було добре, коли б можна було як-небудь се врядити. Чи Ви б її пустили? Мені здається, що вона привикла до мене дуже. Я взагалі не знаю, як я тепер могтиму виїхати від Вас. Краще не думати про се тим часом. Я от думаю, коли б Ви вже скоріш приїздили, а то вже мені здається, що Ви там цілий рік сидите. «Стига толкоз», – каже Вам Рада і я теж.
Простіть, що такий се лист якийсь… У мене ще й мислі в хаосі, ще неприбрані. Рада, певне, Вам багато різних новин пише, а мені якось нічого нового не трапилось, тільки що у Владаї на прощання зо сходів полетіла, впрочім, без жадних наслідків. З Росії жадних новин, і від мами жадних листів.
Бувайте здорові та до побачення скоріш!
Ваша Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 257 – 259.
Лист вперше надруковано у книзі: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 274 – 275, з рукопису Г.Лазаревського. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548, с. 13 – 14). Автограф не відомий.
Белчева Мара (1868 – 1937) – болгарська поетеса, з якою Леся Українка познайомилася у Владаї (див.: Речник на българската литература, т. 1. София, 1976, с. 83 – 84).