18.09.1894 р. До Є. І. Драгоманової

Милая бабушка!

Я знаю, що Ви повинні дуже сердитись на мене, що я Вам не написала нічого з-за границі. Але ж я, поки дядько був тут, якось не хотіла писати листів, а потім ми з Лідою і Радою поїхали на літо в село, а звідти не дуже легко було посилать письма, бо все треба було просить чужих людей одправляти їх. Тепер ми знов вернулись в Софію і так-сяк прибрали квартиру, що була запилена і розкидана страх як. Неділі через дві, певне, вернуться наші з Парижа. Я при них пробуду ще тижнів зо три тут.

Вони нам часто пишуть звідти, там їм добре, багато знакомих приїжджають часто одвідувать їх. Там із ними і Зоря живе, йому в школу тільки 28 сентября треба буде вернутись. Дядькове здоров’я нічого собі, тільки все-таки часом болить у грудях. Як він був тут, то здоров’я його було досить добре, він міг голосно говорить, небагато лежав, чимало писав і не пропускав лекцій. Тільки лихорадка маленька його безпокоїла і кашель, але се прошло в Парижі. Ми надіємось, що він приїде, ще поправившись більше.

Людмила Мих[айлівна] була больна перед виїздом, найбільш через те, що дуже втомилась зборами в дорогу, та й тутешнім хазяйством, а тут його не легко вести, бо служанки тут якісь такі, що їм все треба по сто раз повторять, та й то ще не зроблять нічого. Людмила Мих[айлівна] казала, що вона була б дуже рада, якби хто-небудь з наших жінок поїхав служити до неї сюди, – та тільки хто ж поїде так далеко? Тут нашим багато єсть неудобного, дома погано построєні, на зиму половина комнат зачиняються, бо холодні дуже. Ліда на зиму перебереться жить в другий дом, до сусідки, тут же зараз на сій самій вулиці, так що буде близько до своїх. Іначе, якби тут осталась, то прийшлось би жить в двох кімнатах всього, а се невигідно, бо Міка не може ні бігать, ні гратись в такій тісній квартирі без того, щоб не мішать Вані заніматься.

Добре нам було на селі, ми багато гуляли по горах і купались, тільки часом було так жарко, що жить не можна. Се літо було страх яке гаряче в Болгарії. Тепер не так жарко, але тепло і ясно. Всі кажуть, що я і Рада дуже поправились на селі. Рада така, як і я, тонка і досить висока, а Ліда нижча, тільки кругленька. Міка похож більше на Ваню, ніж на Ліду. Він гарненький і швидкий хлопчик, тільки болгарча завзяте, ні по-якому не хоче говорить, тільки по-болгарськи. Дядько і Людмила Мих[айлівна] дуже похожі, як на портретах тих, що остатні були зняті. Впрочем, я Вам ще потім багато розкажу й напишу про них, а тепер мені треба кончать, бо ще єсть інша деяка робота, а вже пізно. Скажіть Лизаветі, що дядько споминав про неї, як вони колись малими грались, і що він всіх пам’ятає, хто був тоді у Вас, і Параску, і Кулину, і інших.

Бувайте здорові, милая бабушка! Ліда і Рада кланяються вам.

Цілую Вас.

Ваша внучка Леся

P. S. Людм[ила] Мих[айлівна] просила, щоб Ви прислали дарственную запись її матері на її хутір.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 259 – 261.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 12 – 14.

Подається за автографом (ф. 2, № 45).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 275 – 276. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Лизавета, Параска, Кулина – гадяцькі знайомі М. Драгоманова. Докладніших відомостей немає.