Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

14.12.1897 р. До матері

Ялта 2.ХІІ.1897.
Ялта, Екатеринин[ская] ул[ица],
д[ача] Лещинск[ого], кв. 12

Люба мамочко!

Що то за знак, що ти так страшенно давно мені не писала, навіть не відповідала на мого остатнього листа, посланого ще десь 12-го ноября? Чи не розсердилась ти за що на мене? Так, далебі, я не знаю, чим могла я вразити тебе, здається, в листах моїх нічого такого не було. Та хоч би й так, то все-таки недобре мовчати, краще вже вилаяти. На таких просторах трудно догадуватись, отже, краще вже виразно домовляти, що на серці лежить.

Може бути, що тобі який клопіт заважав, тоді вже прости за моє допоминання, але ж ти мене так розбалувала листами за літо, що тепер таке довге мовчання мені тяжко терпіти. Ти, може, скажеш: «Тяжко-тяжко, а небійсь сама теж мовчала від 12-го». Я тобі скажу по правді, що в мене не було одваги писати, бо так погано жилося в той час, що й описувати було б сумно, а брехати сором. Прости, що пишу post factum, але інакше я не могла б.

Коли я писала остатнього листа Лілі, я вже була слаба, та думала, що все хутко скінчиться, і вважала, що не варт про нього й писать; скінчилось, правда, але не дуже хутко. В початку ноября напала було на мене екзема, тижнів через два вона вже розпросторилась по всьому тілу, окрім лиця, грудей й пальців на руках. Слабість се дуже бридка і дошкульна, поки вона не минула, я не могла спати по ночах до 4-ї – 5-ї, вибивало се мене з сили страшенно і розстроювало нерви не можна сказати як. Запевне, я вдалась до лікаря, спочатку ліки не помагали нічого, але потім він знайшов такі, яких було треба, і загоєння пішло так шпарко, що тепер нема вже ні одної мокрої виразки, висипка загинула і тільки ледве червонясті сліди лишились. Лікар сам дивується, що се так хутко скінчилось, бо відомо, що екзема уперта і затяжна і триває часом цілі роки, а при моєму хорошому організмі сього можна було боятись. Правда, курувалась я дуже завзято і навіть не забувала пить лікарство! «All is well, that ends well» (все добре, що добре кінчиться), – каже Шекспір і я за ним. Ся минула халепа навчила мене ціните мій звичайний стан здоров’я, а раніш я думала, що він нічого не вартий. Тепер я «плачу недоїмки», т. є. сплю не менше 9-ти годин на добу au grand scandale моїх сусідів, що схвачуються в 7½ рано.

Взагалі я розширила свої права на сон, на їду і на валяння без всякого діла або швендяння без жадної мети si bon me semble. Швендяти часто приходить охота, бо навіть в туманні дні у нас бував не менше 7° тепла, а то й 14° і більше, – дякуючи такій температурі я могла часто брати ванни, що, певне, багато прискорило мою поправку. Grâce à Dieu a Dieu c’est fini et n’en parlons plus!


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 410 – 411.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 34 – 35.

Подається за автографом (ф. 2, № 173). Кінець листа не зберігся.

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 413 – 414. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.