21.03.1899 р. До брата Михайла
Берлін | 21 – 9/III 1899 |
Любий Миша!
Оце тільки що подерла початого листа, бо, справді, «ще нема нігде нічого», а я вже, було, таке завела – цур йому! Властиве, я думаю, що Колодяжне не продане, твоя і мамина телегр[ами] мусили мати якийсь вплив. Нарешті, плакать завжди буде час. [22 – 10.03. Плакать зовсім не треба. Сьогодні отримала листа, що Колодяжне не продане дякуючи телеграмам!!!] Се, бачиш, я така розумна зробилась, подерши листа. Я часом навмисне пишу листи з тим, щоб потім подерти, – се «одкривае клапан» і лихий настрій вилітає в повітря, як чад. Коли б не сі різні Nachrichten або знов Briefmangel і зв’язане з сим напруження нервів, що передається, як по дротах, від мами до мене (а часом, може, й навпаки), то було б зовсім не зле, бо мої справи йдуть нормально.
Сьогодні Geheimrat казав, що завтра чи позавтрьому здійме з мене гіпс, потім наложить Verband якийсь такий, що можна буде вставать (з гіпсом чи без гіпсу – ніхто не знає), а ще потім зроблять мені апарат, певне, такий, як у Polly. Все оце, кажуть лютри, займе 6 тижнів, значить, клади більше.
Ввиду сього єсть комбінація, щоб Ліля приїхала на зміну мамі, та ще не знаю, чи се так вийде, бо, може, фінанси стануть на заваді. Я, запевне, могла б і сама зостатись, але мама про се і слухать не хоче, надто надивившись на mania solitudinis п. Мікушевського. A propos я вже знайома з сим паном, і правду ти кажеш, що він з м’якого тіста (хоч то не мені б і говорить після мого постоперативного малодушія!). Жінка його так собі, як більшість польок – із типу «госпось», а дівча славне, смішненьке, бо все просторікує і резоньорствує, як наша Дора. Воно все присусіджується до мами і вкупі з нею ходить то в музей, то по магазинах, а з своєю матір’ю своїм порядком – хитре! Люди тут все нові прибувають. Geheimrat їх ріже, фабрика так іде, що ні одної хати вільної нема, а на деякі зайняті вже кандидати є.
Ти питаєш, які я «зайці» читаю? Ах, різні і багато й на різних мовах, – в Києві таких зайців нема й на лікарство! Газет читаю мало – чогось «спротивились». Про Russische Zustände, зрештою, в нім[ецьких] газетах нема аніже, в «Vorw[ärts]» була коротенька звістка, і годі, очевидно, тут сьому значення не придають. Отже, твої листи мали значення кореспонденції з Росії. A propos коресп[онденції] з Росії, чи пам’ятаєш «Третье письмо к тетеньке» Щедріна? Коли забув, перечитай конечне, се дуже на часі.
Ах, ніколи ще не було мені так трудно писать, як тепер, власне, того, що ідей багато, а писати мушу коротко, се дуже врізує крила всякій ліриці! Ну, вже ж таки я встану колись, тоді вже – всі Hahn, und Schwan, und Pferdekopf! – писатиму не так! А тепер, коли б можна було мені простягти до себе свою лапку, з якої ти сміявся і все-таки гладив як людську…
Бувай здоров.
Твоя Леся
Зараз починаю писать Річі, але, може, пошлю завтра.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 98 – 99.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 259 – 260.
Подається за автографом (ф. 2, № 80).
Лютри – так Леся Українка жартівливо називала персонал клініки Е. Бергмана.
Ти питаєш, які я «зайці» читаю – «Зайцями» поетеса для конспірації називала нелегальні твори.
«Vorwarts» – щоденна газета, центральний орган німецької соціал-демократичної партії. Виходила в Берліні з 1891 по 1933 р.
Чи пам’ятаєш «Третье письмо к тетеньке» Щедріна? – У цьому творі («Отечественные записки», 1881, вересень), сконфіскованому цензурою, М. Є. Салтиков-Щедрін викривав терор, шпигунство і провокацію, що панувала у 1880-х роках у Росії. Нагадуючи братові про це, Леся Українка застерігала його від необережних висловів у листах.
Hahn, und Schwan, und Pferdekopf – здається, це вираз із драми Г.Гауптмана «Потоплений дзвін» («Die Versunkene Glocke», 1896).