2.03.1899 р. До М. I. Павлика

Шановний друже!

Не прошу вибачення за те, що досі не писала Вам, бо я все-таки ще «невменяема» і вільна від всяких інших, крім пацієнтських, обов’язків. Хоч маюся далеко краще і живу на світі вже без помочі морфію, брому, сульфоналу etc., та все-таки ще лежу в гіпсових оковах, отже, так горизонтально, що як тільки напишу щось довше, то руки мліють, а потім три дні болять. Се так доля жартує над моїм «писательским» званієм! Як здіймуть гіпс – а коли се буде, не знаю – тоді вже писатиму, треба надіятись, ліпше, бо, може, позволять хоч трохи підвестись. Тим часом я більше читаю, ніж пишу, до речі, се для писателів корисно.

Спасибі Вам за «Громадський голос» і за клопіт про «Вісник». Прочитавши по три чч. того і другого, а до того Ваших два листи, я трохи зорієнтувалась в гал[ицьких] справах. Прошу і дальших інформацій. Ви боїтесь, що, може, мене вражають сі справи неприємно. Справді, не все в них приємно, але ж се життя, се дійсність, а від неї не замажешся – навіть гіпсом. Шкода, що в Галичині соц[іал]-дем[ократи] такі, – як би сказати? – podlejszego gatunku, а то б ще, може, якось прийшло до згоди.

Наскільки я читала польські соц[іал]-дем[ократичні] видання (ще вдома), то бачила таке: поки діло йде про загальні принципи, то все йде «по-чеськи», а як дійде до місцевих відносин і до відбудування Польщі, то знов заводиться «по-песьки». В двох остатніх пунктах поляки (навіть соц[іал]-дем[ократи]) не багато посунулись наперед з того часу, як писалась «Ист[орическая] Польша». Скільки я бачила поляків з-під усіх «трьох заборів», то, здається, ваші найгірші. Се, між іншим, видко і з крит[ичної] статті Фр[анка] про молодих п[ольських] поетів. Дивно тільки, як русинам (до яких же належить і Яр[осевич]) ще не до кінця набило оскому польське «kochajmy się», після якого через 5 хвилин (коли вже русин до послуг непотрібний) наступає «idź do diabła!». Бажаю, щоб сі 5 хвилин були якнайкоротші.

Що з радикалів певна частина виділиться в чисто соц[іал]-дем[ократичну] фракцію, сього я давно ждала, яко речі натуральної і навіть, на мою думку, зовсім не сумної; тільки я не думала чи, скоріш, не хтіла думати, що се буде з такими скандалами, з соромним прибіганням під польську егіду (бідний русин без егіди не може, бо вже звик до «громовержців») і обкидання болотом своїх недавніх товаришів, як годиться тільки «непомнящим родства». Ох, я нещасна! Душа моя чує, що прийдеться мені про сеє все на Україні реферати писати і читати, а ти, господи, веси, що я з охотою залишила б сю роботу кому іншому!

Однак мені вже руки болять, треба кінчати.

Пишіть мені, як маєтесь самі і як здоров’я Вашої матері, привітайте її від мене, коли не забула мене.

Будьте здорові!

Л. Косач

P. S. Прикро вразило мене оголошення «Хлопської бібліотеки». Доки ми ще будемо інших, а то й самих себе лаяти хлопами? Єсть же слова «селяни», «хлібороби» etc. Може, се й дрібниця, та все ж характерна… Ніхто в Росії з серйозних і вільнодумних людей не назвав би свого видання «Мужицкая библиотека».

P. P. S. Мама просить, щоб Ви були ласкаві прислати нам: 3 прим. моїх перекладів з Гейне; 3 наших перекладів з Гоголя («Пропаща грамота»); 1 прим. «Першого вінка»; 1 прим. збірника «Привіт Фран[кові]»; на пересилку і на «Привіт» мама посилає 3 марки, як се буде мало, то потім вернемо надвишку коштів.

Напишіть мені, б[удь] л[аска], чи є у спродажі дядькові остатні женевські брошурки, такі, як, прим[іром], «A la veille d’un nouveau trouble» і т. і.

Ще раз бажаю Вам здоров’я.

Л. К.

Ще P. S.!! Чи нема видання хоч одного оповід[ання] Бордуляка? Ми б дуже хтіли мати сього автора.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 95 – 97.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 257 – 259.

Подається за автографом (ф. 101, № 351).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 474 – 475. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

«Громадський голос» – газета, орган Русько-української радикальної партії в Галичині. Виходила з 1895 p. y Львові.

Русько-українська радикальна партія – селянська партія, створена 1890 р. в Східній Галичині. Серед її організаторів були І. Франко, М. Павлик, М. Драгоманов.

Шкода, що в Галичині соц[іал]–демо[крати] такі – Українська соціал-демократична партія, створена 1899 p. y Львові

«Историческая Польша» – твір M. П. Драгоманова «Историческая Польша и великорусская демократия» (Женева, 1882).

із статті Франка про молодих польських поетів – Йдеться про статтю «» («Літературно-науковий вісник», 1899, т. 5, кн. 3).

Яросевич Роман (1863 – 1938) – лікар, один із засновників Русько-української радикальної партії.

як годиться тільки «непомнящим родства» – Слова з твору М. Є. Салтикова-Щедріна «За рубежем». Оскільки я досконало знаю творчість М.Є.Салтикова, то можу пояснити, що цей вираз є шаблонною формулою поліцейських протоколів. Коли затримували волоцюгу і питали його, звідки він родом, а він того не говорив, то його записували «не помнящим родства».

«Хлопська бібліотека» – серія науково-популярних книжок для селян, що їх видавала у 1890-х роках редакція газети «Громадський голос». У цій серії вийшли твори І.Франка «», «», «», збірка «Хлопські пісні» та твори інших письменників.

3 прим. моїх перекладів з Гейне – Книга пісень Генріха Гейне. Пер. Лесі Українки і М. Стависького. Львів, 1892.

3 наших перекладів з Гоголя – М. В. Гоголь. Вечорниці на хуторі під Диканькою. І. Запропаща грамота. II. Зачароване місце. Пер. Михайла Обачного і Лесі Українки. Львів, 1885.

прим. «Першого вінка» – «Перший вінок». Жіночий альманах. Виданий коштом і заходом Наталії Кобринської і Олени Пчілки. Львів, 1887;

«Привіт Франкові» – «Привіт д-ру І. Франкові в 25-літній ювілей літературної діяльності». Львів, 1898.

Стависький – літературний псевдонім Максима Антоновича Славинського (1868 – 1945), українського поета і перекладача.

оповідання Бордуляка – Оповідання українського письменника Тимофія Гнатовича Бордуляка (1863 – 1936) вперше були видані 1899 р. збіркою «Ближні».