28.04.1901 р. До родини Косачів

Мої любі!

Пишу до всіх, бо поки зберусь писати кожному окремо, то довго буде, – я тепер досить лінива. У Львові я пробула не три, як думала, а чотири дні, бо раз запізнилася на поїзд, отже, мусила пробути лишній день. Знайомі всі (а надто Труш) просили зостатись довше, але я не хотіла, бо вже таки почала втомлятись від готельово-ресторанного життя, від маси людей, розмов і вражень, якось «роз’їритувалась», вийшла з берегів, почала себе почувати якось дуже ненормально, через те, невважаючи на всякі принади, у п’ятницю (13-го) сіла в Schnellzug і за 6 годин була вже в Чернівцях.

Напишу ще дещо про Львів, «а відтак» перейду до Чернівець. Жила я у Львові весь час в отелі «Hôtel Central», хоч мене знайомі закликали до себе, – мені було краще в готелі, бо незалежніше, Тр[уш] мені дуже вірно помагав у всіх походах і поїздках і навіть, наскільки міг, сам їх замість мене робив, щоб мені даремне не ходити. Бачила я О[льгу] Ф[ранкову], вона мені здалась більш-менш такою, як завжди, нічого такого надзвичайного не говорила, т[о] є[сть] говорила в такому стилі, як і А[нтоніна] Ф[едорівна] потрапить при всій своїй «нормальності»; чоловікові її казала я про Жит[ецького], – «що ж, – каже, – нехай полемізує, то буде користь для літератури», – дивується, чому Ж[итецький] так пізно оглядівся (стаття проти нього була надрукована торік чи позаторік); зо мною і пан, і пані були дуже гречні і милі, кланялись вам усім. Груш[евський], а надто його жінка віднеслись до мене з симпатією, віддали мені візит і закликали на обід; Груш[евському] пробування в Галичині принесло чималу користь – багато вилюднів проти київських часів.

Про свої переклади з Гейне довідалась я, що вони таки не загублені, але мають перше бути видрукувані у «Віснику», а потім вже відбиватися окремим виданням, – отже, ще який час пождуть.

Була я в редакції «Вісника», де мала приємність бачити свій портрет, мальований в Києві, – не знаю чому, але воно чогось таки смішнувато на се дивитись.

П[ана] Шух[евича] не бачила, – не було його вдома, – тільки жінку його и дочок (красиві дівчата); згадували про Київ з масою компліментів знайомим українцям. Казали, що «Дзвінка» за давні роки послати не можуть, бо мають тільки в одному екземпл[ярі], і то не весь, а ніби треба вдаватись по нього до ради шкільної, то, може, дасть із своєї бібліотеки. Та се вже, я думаю, довга справа.

Бачила я досить молодих галичан, приятелів Тр[уша], досить мені сподобались, більше, ніж старі, трохи вже не такі хитрі, хоч і більше завзяті.

Увесь час у Львові було дуже погано надворі і холодно, вогко, дощ, навіть щось так ніби сніг. Тр[уш] навіть у грубці палив і «чайом» мене відогрівав. Розумна я була б, якби вибралась у самій пелерині…

Зате тут і тепло, і гарно. Темп життя багато тихший, ніж у Львові. Властиве, якби хто хотів широкого товариського чи громадського життя, то здалось би йому тут скучно (галичани все казали: «Чого вам туди їхати?»), але я, як відомо, не мала шукати його. Добре мені тут «в санаторії на Новім світі», як каже п[анна] Ольга. П. Ольга її родичі (батько, мати і два брати) дуже сердечно мене приймають, але без тої галицько-польської гречності, що вже й дихнуть гостеві не дає. Живу я в хаті з п. Ольгою, тим часом ми одна одній не заважаєм, – з нею легко жити, не знаю тільки, як то їй зо мною. Лягаєм спати дуже рано, раніш 11, бо тут уже такий триб, часом я читаю собі ще, і то вчора не читала, бо дуже багато була надворі і сп’яніла від повітря так, що хутко заснула. Тут взагалі багато буваю надворі, бо при хаті є садок з альтанкою, де можна навіть писати, і гуляти ми ходимо, тут є великі сади в місті, та й за місто недалеко.

Місто не дуже велике, багато менше, ніж Львів, і провінціальніше, але симпатичне і чистеньке, ціле на горі, околиця дуже гарна, якась ідилічна: гори ще не дуже високі, не вищі від волинських (в Дубенській околиці) або й від київських (може, правда, трохи вищі), Прут під самими Чернівцями тихий, в зелених берегах, в’ється собі поміж гаями по широких «зарінках». Вид дуже широкий, як вийти за місто (а се звідси не трудно), видно всю буковинську весну. От уже правда, що зелена Буковина, а надто тепер. Тут уже весна справжня, все зеленіє, сади зацвітають і колорит скрізь такий ясний-ясний, здається, у нас і навесні так ясно не буває. Гарна країна. А ще ж то кажуть, що далі вона ще краща. Може, тижнів через два побачу її, яка вона далі, а тепер тут посиджу, треба дати собі спокій з тим вештанням.

Бачила вчора й сьогодні Стефаника, приїздив на два дні до Чернівець. На вид дуже здоровий («розбійницький вигляд», – каже Маковей), а в дійсності хворий, се навіть видно по його настрої, сумний якийсь, так наче що згубив і думає, де б його шукати. Написав оце драму, хтів, щоб поставити тут на сцені (тут тепер трупа Гриневецького), та щось не вийшло з того нічого. Йому тепер погано поводиться, – мусить покинути університет через недостачу грошей, тиняється якось без виразної роботи, а до того хворий, має якісь нервові напади. Шкода, що так якось марнується. Я ще мало до нього придивилась і через те виразного чогось про нього сказати не можу.

Маковей живе тепер тут. Сьогодні з нами ходив гулять, багато розказував з своєї редакторської практики і взагалі про галицько-буковинські справи, досить дотепно, та се вже довго було б списувати. Ще з давніших знайомих є тут, окрім Грин[евецького], Білінський (той, що «партію Смока» мав співати) і маляр Івасюк, та сих я ще не бачила. В люди мені ще не дуже хочеться показуватись, бачила їх досить у Львові, сиджу вдома або ходжу десь ins Grüne, до роботи беруся, але мало, п. Ольга не дає ні шити, ні писати багато, зараз нагадує, що треба вже або лежати, або гуляти. В сю хвилину вона в театрі, а то, може б, і проти такого довгого листа запротестувала.

Ага, от що, папа, ти скажи ред[акції] «Киевск[ой] стар[ины]», що повість п. Ольги зовсім вже не така довга, може, 12 друк[ованих] аркушів (коло 250 друк[ованих] сторінок]) – може б, її таки взяли на перегляд?

Ну, нехай ще згодом напишу, якось утомилась. Бувайте здорові, всі мої любі. Пишіть мені. Цілую вас міцно. Як там Лілія?

Ваша Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 222 – 224. Речення зі згадкою про М. Грушевського, опущене в цьому виданні, додано за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 12, с. 337.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 336 – 338.

Подається за автографом (ф. 2, № 102).

А[нтоніна] Ф[едорівна] – Трегубова, сестра О. Ф. Франко.

Житецький Павло Гнатович (1837 – 1911) – український філолог, автор праць з мовознавства, літератури і фольклору, член-кореспондент Петербурзької академії наук з 1898 р.

чому Ж[итецький] так пізно оглядівся – У розмові з І. Франком Леся Українка передала йому, що П. Житецький висловив незгоду з рецензією І. Франка на свою працю «Энеида» И. П. Котляревского и древнейший список ее» («Киевская старина», 1899, т. 10 – 12; 1900, т. 1 – 3). Ця рецензія надрукована в «Записках Наукового товариства ім. Шевченка», 1900, т. 38, кн. 6.

Про свої переклади з Гейне довідалась – про переклад поеми «Атта Троль».

свій портрет, мальований в Києві – портрет роботи І. І. Труша.

Шухевич Володимир Осипович (1850 – 1915) – український етнограф, фольклорист та культурно-громадський діяч, засновник і редактор журналу «Дзвінок», ілюстрованого журналу для дітей і молоді (виходив у Львові в 1890 – 1914 рр.).

написав оце драму – Йдеться про драму «Палій», написану В. Стефаником на основі однойменного оповідання. Драма до нас не дійшла.

тут тепер трупа Гриневецького – театральна трупа, організована Іваном Гриневецьким (1862 – 1929), знайомим Лесі Українки з 1891 р. по Відню, за фахом лікарем.

Маковей багато розказував з своєї редакторської практики – О. Маковей працював у редакції львівського журналу «Зоря» (1894 – 1895), редагував чернівецьку газету «Буковина» (1895 – 1897) і був одним з редакторів «Літературно-наукового вісника» (1898 – 1899).

Білінський – співак, знайомий Лесі Українки.

Івасюк Микола Іванович (1865 – 1930) – український художник, організатор першої художньої школи в Чернівцях (1899 – 1908).

повість п.Ольги – «».