Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Переклади / Атта Троль

Атта Троль

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

Сон літньої ночі

Передмова

Атта Троль повстав пізньої осені 1841 р. і був уривками надрукований в «Elegante Welt», коли редактором там став знову мій приятель Генріх Лаубе. Зміст і форма поеми мусили відповідати смирним вимогам сеї часописі; я спочатку написав тільки ті глави, які могли бути надруковані, та й ті прийняли чимало змін. Я мав замір пізніше видати цілу поему, досконало викінченою, але так діло й стало на сьому хвальному замірі, бо, як усім великим німецьким творам – Кельнському соборові, Шеллінговому богові, прусській конституції, – так повелося й Атта Тролеві, він ніколи не був викінчений. В такій невикінченій формі, сяк і так полатаного й тільки поверхово заокругленого, віддаю я його тепер публіці, покоряючись намаганням, що справді не від мене походять.

Атта Троль повстав, як уже сказало, пізньої осені 1841 р., в той час, коли ще не зовсім перешумів великий бунт, де найрізноманітніші вороги збивались в одну купу проти мене. Се був дуже великий бунт, і я ніколи б не повірив, що Німеччина може зростити стільки гнилих яблук, скільки мені тоді на голову полетіло! Наш рідний край справді благословенний край; правда, не ростуть в ньому ні цитрини, ні золоті помаранчі, та й лавр ледве-ледве скніє на німецькому грунті, але гнилі яблука родять напрочуд рясно, і всі великі німецькі поети складали про се пісні. При тому бунті я мав згубити корону і голову, але не згубив ні тієї, ні другої, а всі безглуздії обвинувачення, видумані, аби нацькувати на мене юрбу, ганебно розбились самі, і я навіть не потребував спускатись до того, щоб відповідати на них. Мою оборону взяв на себе сам час та й відповідні німецькі уряди, мушу се вдячно признати, прислужились мені в цій справі чимало. Прикази арештувати мене, що на всіх станція від німецької границі чекають з жагою повороту німецького поета, відновляються в належний спосіб об різдві святому, коли на різдвяних деревцях мирні (gemuttlich) ліхтарики сяють. Подорож по німецьких просторах спротивилась мені через таку непевність шляхів, тим-то я святкую собі різдво на чужині та й дні свої довершу на чужині, у вигнанні. Тим часом одважні борці за світло і правду, що винуватили мене в несталості та запобіганні, походжають собі дуже безпечно по рідній землі, як добре оплачені слуги уряду або як шановані достойники купецького стану, або як постійні члени якого клубу, де вони щовечора патріотично покріпляються виноградним соком батька Рейну та морем викоханими шлезвіг-гольштейнськими вустрицями.

Я з особливим заміром звернув увагу на те, в який час повстав Атта Троль. Тоді цвіла так звана політична поезія. Опозиція, мовляв Руге, продала свою шкуру і стала поезією. Музам було гостро наказано не бити байдиків і не ловити гав надалі, а вступити на службу рідному краю, напр., маркитантками волі або прачками християнсько-германської національності. Надто здійнявся серед бардів в німецькому гаю той невиказний, неплідний пафос, той зайвий чад ентузіазму, що кидається, зневажаючи смерть, в океан загальностей і завжди нагадує мені того американського матроса, що впав у такий безмірний нестям від генерала Джаксона, аж виліз, врешті, на самий вершок щогли і скочив звідти в море, скрикнувши: «Я гину за генерала Джаксона!» Так, хоч ми, німці, ще й не мали тоді жодного флоту, однак мали багато повних нестяму матросів, що гинули за генерала Джаксона у віршах і в прозі. Талан був тоді дуже невигідним даром, бо наводив на підозріння в безхарактерності. Хворе безсилля знайшло собі врешті, після тисячолітнього медитування, велику зброю проти перевтомлених геніїв; власне, знайшло воно антитезу межи талантом та характером. Для великої юрби сливе особисто підхлібне було, коли говорилось таке: порядні люди бувають взагалі дуже поганими музиками, однак же добрі музики звичайно ніщо іншого, як порядні люди, отже, в світі головна річ порядність, а не музика. Тепер уже порожня голова несамовито товклась об повне серце, а головним козирем став напрям. Я пам’ятаю одного тодішнього письмовця, що лічив собі в велику заслугу, власне, те, що він не вмів писати; за свій дерев’яний стиль він отримав срібну почесну чарку.

О вічні боги! тоді ж то саме й треба було боронити прав духа, надто в поезії. Коли ж така оборона була великим завданням цілого мого життя, то вже ж не міг я згубити її з очей у сій моїй поемі; отже, і тон, і зміст її були протестом проти плебісцитів сучасних трибунів. І справді, вже перші уривки, що були надруковані з «Атта Троля», зворушили жовч моїх героїв характеру, моїх римлян, що обвинуватили мене не тільки в літературній, але й в громадській реакції, навіть в зневазі найсвятіших людських ідей. Щодо естетичної вартості моєї поеми, то не боронив її тоді, як і тепер; я писав її для власної втіхи і забави химерним, маячливим стилем тієї романтичної школи, де я свої наймиліші, молоді роки прожив і нарешті свого вчителя одлупив. З сього погляду, може, моя поема й негідна. Але ж ти брешеш, Бруте, ти брешеш, Кассію, та й ти брешеш, Азінію, коли запевняєте, ніби мій жарт вимірений проти тих ідей, що складають коштовний здобуток людськості і за які я сам стільки боровся і страждав. Ні, власне, через те, що поетові сі ідеї з’являються в найкращій ясності і величі, бере його непереможний сміх, коли він бачить, як грубо, недотепно та незграбно можуть виражатись ті ідеї у вузькодумних сучасників. Він жартує тоді з дочасної ведмежої шкури тих ідей. Є свічада, так нерівно одшліфовані, що навіть сам Аполлон одбивається в них карикатурою і зриває в нас сміх. Але ми сміємось тоді тільки з потвори, а не з бога.

Ще слово. Чи потребує ж особливого роз’яснення, що свавільна і жартівлива пародія одного Фрейлігратового вірша, зроблена комічною основою «Атта Троля», зовсім не має на меті зневаги поета? Я його високо ціню і тепер і залічую його до найзначніших поетів, які настали в Німеччині після іюльської революції. Його перший збірник віршів попався мені на очі дуже пізно, власне, в той час, як я складав Атта Троля. Може, се залежало від мого тодішнього настрою, що, власне, «Князь-мурин» розвеселив мене так. Сей твір, однак, прославився як дуже вдатний. Для читачів, що сього твору не знають, – можуть же й такі знайтись де-небудь в Хінах або в Японії, чи навіть над Нігері та Сенегалом, – для таких роблю примітку. Князь-мурин, що виходить з початку поеми з білого шатра, немов якась місячна темрява, мав чорну любку з чорним обличчям, обмаєним білими струсевими перами. Але у вояцькому запалі він її покидає, йде до бою з неграми, де гуде бубон, обвішаний черепами, – ох, там він знаходить своє чорне Ватерлоо, і переможці продають його білим. Тії тягнуть благородного африканця до Європи, і тут ми знаходимо його знову на службі у переїзного товариства комедіантів, що доручило йому бити в турецький бубон під час своїх мистецьких представлень. Отже, стоїть він там при вході на арену, сумний та поважний, і бубонить, але при тому думає про свою колишню величність, думає про те, що він був колись абсолютним монархом понад далеким, далеким Нігером, що він полював на лева, тигра…

«Заплакав і вдарив! глухий то був гук,

Як бубон, загувши, розбивсь і впав з рук».

Писано в Парижу, в грудні 1846.

Генріх Гейне

Мотто:

Ось вийшов з блискучого свого шатра

Князь-мурин узброєний – в битву пора!

Так з брами блискучої хмар визира

Потьмарений місяць, мов темна мара.

«Князь-мурин», Фрейліграта.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 186 – 207.

Вперше надрукована в ЛНВ, 1900 р., № 1, с. 102 – 112; № 2, с. 204 – 228, без передмови.

Через три роки поема увійшла до видання : Генріх Гейне. Атта Троль. Раткліф. Балади. Переклади Лесі Українки і Максима Славинського. Видання редакції «Літературно-наукового вісника». Львів, 1903, с. І – VI, 1 – 88, з передмовою. Друге видання було повторенням першодруку з незначними мовно-стилістичними виправленнями (форель замість пструг, смалить – смолить, загувши – зачувши, Христини – Христона, буціл – буцки, проулок – приулок, зів’яло – зав’яло та ін.). Великих редакційних правок зазнала тут передмова. Леся Українка, знаючи, що планується окрема книжка з її перекладом «Атта Троля», в листі до В. Гнатюка від 30 січня 1900 р. писала:

«Редакція… чи не буде ласкава прислати мені негайно хоч ті книжки, де уміщений мій переклад, бо, якщо він має вийти потім окремою відбиткою, то я конечне хотіла би переглянути перший друк, чи нема там чого до поправки. Я вже мала нагоду писати вам, ласкавий добродію, що право останньої коректи я хотіла би мати завжди за собою, що се «conditio sine qua поп» видання моїх праць (надто віршованих) чи по сей чи по той бік кордону… Як же буде з перекладами д. Стависького, що мали видаватися вкупі з моїм «Атта Тролем?»

Видання книжки затягнулося, і Леся Українка не мала можливості поправити свій переклад.

Чорновий автограф перекладу поеми «Атта Троль» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 884) має в кінці дату: «1893 року, 6-го лютого».

В ЛНВ переклад поеми «Атта Троль» друкувався за чистовим автографом, який зберігається в архіві І. Франка в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ (ф. 3, № 1858, с. 61 – 232, «Наш альбом. 1898 – 1901»).

Зважаючи на те, що обидва прижиттєві видання перекладу «Атта Троля» здійснені без участі Лесі Українку і містять у порівнянні з чистовим автографом значну кількість мовно-правописних різночитань, внесених редакцією журналу, поема подається за чистовим автографом.

Правки іншою рукою не враховуються.

Передмову подано також за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 681).

Роботу над перекладом «Атта Троля» Леся Українка розпочала 1889 р. У листі до брата Михайла, датованому 26 – 28 листопада 1889 р. з с. Колодяжного, вона повідомляла: «…я маю вже 7 пісень «Atta Troll’я» (колись же й цілого скінчу)». Після закінчення перекладу у лютому 1893 р. Леся Українка виготовила чистовий автограф і послала О. Маковеєві для публікації у львівській пресі. Поема не була вчасно надрукована, і автограф загубився. Зберігся лише його початок (7 арк.), який зараз знаходиться в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ в архіві І.Франка (ф. 3, № 1858), підшитий до того ж альбома, перед повним автографом. У 1899 р. Леся Українка виготовила другий чистовий автограф, за яким поема і була надрукована в ЛНВ. В листі до матері від 24 серпня 1899 р. з Гадяча вона писала: «Будь ласкава, передивись мій переклад передмови до «Атта Троля» і віддай його п. Кобринській, хай передасть Гнатюкові вкупі з «Атта Тролем», а коли п. Кобринська вже поїхала, то пошли передмову просто Гнатюкові (вулиця Чернецького, 26), а я вже йому раніш писала, що переклад «Атта Троля» йому привезуть».

Датується за чорновим автографом.

Подається за чистовим автографом.

Руге Арнольд (1802 – 1880) – німецький політичний діяч і письменник, молодогегельянець.

«…свого вчителя одлупив» – мова іде про Августа-Вільгельма Шлегеля (1767 – 4845) – вождя німецьких романтиків.

Азіній (від лат. asinus) – осел.

Фрейліграт Фердінанд (1810 – 1876) – видатний німецький поет. Г. Гейне пародіює його вірш «Князь-мурин» з першої збірки поезій (1838), коли ще молодий Фрейліграт перебував під впливом французького романтизму і писав екзотичні вірші.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 6450

Модифіковано : 17.05.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.