Євангеліє
Моріс Верн
Переклад Лесі Українки
Переклала з французького Л. У.
Християнська теологія завжди дбала про те, щоб виказати походження, взаємні відносини та історичну вартість чотирьох євангелій, прийнятих до біблійного канону. Та тільки відтоді, як поновилися студії екзегетичні в кінці останнього [18] століття, до цих питань підійшли з незалежністю, невідомою в давніші часи, і можна було сподіватися порозуміння вчених, що бажали знайти умови, за яких з’явилися євангелії. На жаль, так не сталося: незважаючи на глибокі праці людей з поважною ерудицією, проблема, щойно згадана нами, не може вважатися розв’язаною. Отже, нашим завданням буде не так виклад здобутків, як викладення в ясній та безсторонній формі основ (методи) досліду, настільки ж складного, як і цікавого.
Розкривши новий заповіт, знаходимо чотири чималі писання, названі Євангелія (що має означати виклад доброї звістки про Ісуса Христа), поставлені під іменами св. Матвея, св. Марка, св. Луки і св. Іоанна (Івана), апостолів, або апостольських учнів. Ми почнемо аналіз цих книжок із другої книжки – св. Марка. Робимо це через те, що план цієї книжки є найпростішим та найлегшим для розбору з усіх чотирьох писань, і що більшість вчених погоджується вважати цю книжку за редаговану раніше, ніж три інші книжки.
Примітки
Леся Українка зробила цей переклад за порадою М. Драгоманова. Він був опублікований І. Франком у журналі «Житє і слово» (1895, т. 3, кн. 1, с. 121 – 136, кн. 2, с. 286 – 295), а в 1905 році – окремою брошурою.
В нашому е-перевиданні стаття розбита на розділи, і цим розділам дано назви.
Подається за виданням: Верн М. Євангеліє. – Львів: З друкарні наукового товариства імені Шевченка, 1905 р. – 68 с. – Літературно-наукова бібліотека. Ч. 111. Відповідає за редакцію Володимир Гнатюк.