З поеми «Конрад Валленрод»

Адам Міцкевич

Переклад Лесі Українки

Вілія, що наші струмочки приймає, –

Дно золотеє, личко блакитнеє має;

Гарна литвинка, що бере в ній воду, –

Серцем чистіша, кращу має вроду.

Вілія в милій Ковенській долині

Серед тюльпанів та нарцисів плине;

У ніг литвинки весь цвіт молодинів

Од рож красніший та од тюльпанів!

Вілія гордить долини квітками, –

Німану шукає, коханця свойого;

Литвинці нудно поміж литвинами,

Бо покохала юнака чужого…

Німан в раптові ухопить обійми,

Несе на скелі та дикі простори,

В лоно холодне свою любу прийме,

І гинуть разом у глибокім морі!

Отак чужинець і тебе ухопить,

З рідного долу литовинку бідну!

Хвиля забуття і тебе потопить, –

Але смутнішу, але безрідну!

Ні серце, ні хвиля ради не приймає:

Дівчина любить, а Вілія плине…

Вілія в любім Німані зникає,

Дівчина в вежі пустельничій гине!

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 130.

Вперше надруковано в журн. «Зоря», Львів, 1887, № 10, с. 167 – 168.

Датується орієнтовно 1887 роком.

Подається за першодруком.