Маврський король
Генріх Гейне
Переклад Лесі Українки
Із збірки «Romanzero»
У вигнання з Альпухари
Молодий король подався;
Тихо, з серцем, повним туги,
Їхав він поперед гурту.
А за ним на виноходцях
Та в носилках позлотистих
Всі жінки його сиділи;
На ослах рабині чорні.
Сотня вірних слуг за ними
На арабських добрих конях,
Коні гордо виступають,
Верховці поникли в сідлах.
Ні цимбалів, ані бубнів,
Ні пісень – не чутно й гуку.
На ослах дзвіночки срібні
Смутно плачуть серед тиші.
На верхів’ї, звідки погляд
Досяга у діл Дуеро,
Де шпилі будов гранадських
Можна бачити востаннє, –
Там з коня король зіходив,
Щоб поглянути на місто,
Що в вечірнім світлі сяло,
Наче в злоті, в багряниці.
О аллах! що він побачив!
Там, де був коханий місяць,
Хрест і стяг стримить іспанський
На Альгамбрі скрізь на вежах.
Ох, як те король побачив,
Здійнялись зітхання в грудях,
Сльози раптом полилися,
Мов джерело, по обличчі.
На коні сиділа смутна
Королева-мати, хмуро
На журбу його дивилась
І картала гірко й гордо:
«Боабділ ель Хіко, сором!
Ти оплакуєш, як жінка,
Теє місто, що не тямив
Боронить, як чоловік!»
Тільки вчула гостру мову
Королева – краща, мила,
Миттю скочила з носилок,
Обняла свого владаря.
«Боабділ ель Хіко, – мовить, –
Заспокойсь, моє кохання,
Бо з сії безодні-туги
Лавр тобі зросте розкішний.
Тож не тільки тріумфатор
Перемогою вінчаний,
Щастя темного обранець,
Але й син кривавий лиха,
І борець величний духом,
Той, що долею лихою
Подоланий, буде жити
Вічно в пам’яті народній».
«Місцем сліз останніх Мавра»
Звуть до сього дня ту гору,
Де король колись востаннє
Подивився на Гранаду.
Отже, справдилася любо
Провість любої дружини, –
Ймення маврського владаря
Здобуло шанобу й славу.
Тая слава не загине,
Аж поки струна остання
Не порветься на останній
В Андалузії гітарі.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 261 – 263.
Вперше надруковано у журн. «Нова громада», 1906, № 2, с. 43 – 44.
У відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (X, 12) зберігається чистовий автограф. Чорновий, незакінчений автограф перекладу знаходиться в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ (ф. 2, № 885). Обидва автографи без дати.
Датується орієнтовно 1893 роком.
Подається за першодруком, звіреним з автографами.