Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

19

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

Мов прекраснеє трійзілля,

Поміж поїздом ясніли

Три вродливиці – ніколи

Не забуду я їх, любих!

Я пізнав одну з них легко,

Молодик над чолом мала,

Горда, мов камінна постать,

Та величная богиня.

Підперезана високо,

Груди й бедра ледве вкриті,

Світло місяця й походнів

Миготить на білім тілі.

Їй лице, як мармур, біле,

І холодне теж, як мармур.

Страх бліді та нерухомі

Ті суворі праві риси.

Тільки там, у чорних очах,

Пломенів огонь пекельний,

І страшний, і дивно любий,

Осліпляючий, жеручий.

Як змінилася Діана!

За її цноту і гордість

Актеон зробивсь оленем,

Здавсь собакам на поталу!

Тож покутувати мусить

У галантнім товаристві.

Наче прокляте привиддя,

Уночі літа в повітрі.

Пізно вже, та тим міцніше

В ній жага заговорила,

І горить вона їй в очах,

Наче той вогонь пекельний.

Жаль їй втраченого часу,

Як були коханці кращі, –

А тепер надолужати

Треба вартість хоч числом.

Поруч їхала вродлива,

Що не мала вже тих правих

Грецьких рисів, та була в ній

Кельтська жвавість і моторність.

То була Абунда-фея,

Я пізнав її одразу

По солодкій тій усмішці,

По дурнім та щирім сміху!

Личко повне і рум’яне,

Мов малюнок майстра Греза,

Ротик сердечком, одкритий,

І чудові білі зуби.

Вдягнена в блакитну сукню,

Що по вітру хвилювала;

Навіть у найкращих мріях

Я плечей таких не бачив.

Мало я з вікна не плигнув,

Щоб її поцілувати!

І було б то дуже кепсько,

Бо скрутив би в’язи певно!

Ох! вона б лиш засміялась,

Коли б я в провалля кинувсь

І в крові упав до ніг їй…

Ох! я знаю сміх той добре!..

Хто ж та третя гарна жінка,

Що мені вразила серце?

Чи й вона була чортиця,

Як ті постаті обидві?

Чи то д’явол, чи то ангел –

Я не знаю. Бо з жінками

Не вгадаєш, де в них ангел

Одрізняється від чорта.

Вид палкий і помарнілий,

А в очах південні чари,

Шати пишні та коштовні,

Мов в казках Шехерезади.

Устонька, немов гранати,

Вигнутий лілейний носик,

А гнучка, стрункая постать,

Наче пальма та південна.

В неї кінь високий, білий,

Золоту його вуздечку

Скороходи-маври держать,

Що біжать біля княгині.

Справді, то була княгиня,

Іудейськая цариця,

Ірода прекрасна жінка,

Що Хрестителя згубила.

То ж вона за гріх кривавий

Проклята; нічним привиддям

До страшного суду мусить

Їздити у зграї дикій.

На руках вона тримає

В мисі голову Івана,

Раз у раз її цілує,

Так, цілує у нестямі.

Бо вона любила Йвана, –

Сього в Біблії немає,

Та народний є переказ

Про кохання те криваве.

Зрозуміть інакше трудно

Дивну примху теї дами:

Жінка зроду не скарає

Нелюба такою смертю.

Може, гнівалася трошки

На коханця, то й скарала;

Як побачила ж по тому

Любу голову на мисі,

Заридала і умерла

Від кохання й божевілля

(Плеоназм! адже кохання

Все одно, що божевілля!).

І тепер у зграї дикій

Завжди возить за собою

Тую голову криваву, –

Та з жіночим пустуванням

Підкида її угору

І сміється, мов дитина,

Кине, потім знов уловить

Дуже зручно, наче пилку.

Як поз мене проїздила,

Глянула вона й кивнула

Так зальотно і жадібно,

Що мені зов’яло серце.

І, хвилюючи в повітрі,

Зграя тричі пролетіла,

Кожний раз мене вітало

Те привиддя чарівне.

І коли вже зграя зникла,

І замовк останній гомін,

Все мені палило мозок

Теє любеє вітання.

Цілу ніч я потім кидавсь

Змучений, зовсім знебулий,

На соломі – бо перини

Не було в Ураки в хаті.

Все гадав я: що то значить

Те кивання таємниче?

Нащо глянула на мене

Любо так Іродіада?


Примітки

Діана – в античній міфології богиня полювання.

Актеон – герой античної міфології, мисливець. За те, що побачив Діану, коли вона купалася, був перетворений в оленя і розірваний власними собаками.

Абунда-фея – героїня скандінавської міфології, що приносила людям щастя. Поза поемою Г.Гейне це ім’я ніде не зустрічається..

Грез Жан-Батіст (1725 – 1805) – французький художник.

Ірода прекрасна жінка. – За євангельським переказом, Іродіада розгнівалася на Іоанна Хрестителя, і на її вимогу йому відрубали голову.