17

Генріх Гейне

Переклад Лесі Українки

Є долина, мов провулок,

Звуть її «дорога духів»;

Стрімкі бескиди знялися

Вгору по обидва боки.

Там, на кручі найстрашнішій,

Високо стоїть на чатах

Хатка, де живе Урака;

Я пішов туди з Ласкаром.

З матір’ю держав він раду

Таємничую, на мигах,

Як би того Атта Троля

Приманити і забити.

Слід його ми добре взнали,

Не втече від нас тепера.

Вже тобі тепер не жити

На сім світі, Атта Тролю!

Чи стара ота Урака

Справді відьма знаменита,

Як то люди піренейські

Поговорюють про неї,

Не берусь я того зважить.

Знаю тільки, що подоба

То непевна. І непевний

Погляд тих очей червоних.

Злий, проникливий той погляд.

Кажуть люди, що як гляне

На корову, – в ту ж хвилину

Молоко в корови згине.

Запевняють, що їй треба

Лиш погладити рукою,

Щоб свиня пропала сита,

Або навіть віл здоровий.

За такі її злочинства

Люди часто позивали

До судді, але суддя той

Був новітній вольтер’янець.

Світським був він чоловіком,

Легкий мислями, без віри,

Одвертав скептично скарги,

Навіть часом насміхався.

Працю теж Урака має

Чесную, про людське око:

Продає гірськеє зілля

Та набитих клоччям птахів.

Тож була тих натуралій

Повна хата. Страх як пахло

Блекотою, бузиною,

Різним зіллям та корінням.

Шуляків там збір великий

Вистановлено чудово,

Все з розпущеними крильми,

З величезними дзьобами.

Чи то пахощі від зілля

В голову мені вступили?

Тільки моторошно стало,

Як побачив я тих птахів.

Може, то закляті люди,

Може, їх лихії чари

Обернули в сих набитих

Нещасливих мертвих птахів.

Дивляться так нерухомо,

Жалібно та нетерпляче,

І, здається, часом скоса

Погляд кидають на відьму.

Та вона, ота Урака,

Біля коминка присіла

Вкупі з сином, із Ласкаром,

Топлять оливо, ллють кулі.

Ллють вони згубливі кулі,

Щоб забити Атта Троля.

Як же прикро пломінь блиска

На відьомському обличчі!

Шепче тонкими губами

Раз у раз, але без гуку.

Певне, то вона чарує,

Щоб вдалися добрі кулі.

Усміхається й киває

Часом синові. Ласкаро

Діло робить, все поважний

І мовчазний, наче смерть.

І мені враз млосно й жаско

Стало в хаті, освіжитись

До вікна пішов я й глянув

На широкую долину.

Що я там в той час побачив, –

А було то в час північний, –

Розкажу про те по правді

І гарненько в главах дальших.