8.01.1911 р. До сестри Ольги

Люба Лілеєнько!

Не знаю, коли сей лист до тебе дійде (боюся, що Д[митро] Ів[анович] на свята виїхав і лист лежатиме), але вже, певне, по Новім році, отже, «З Новим роком!»

Я все збиралася тобі писати, і все різні халепки не давали, бо я тепер якось уривками живу: заслабну, лежу, потім встану, бачу, що всякої роботи набралося, я до неї беруся, а листи вже на «потім» одкладаю, а «потім» знов у лежні проходить… Якось тепер сі напади трохи іншу форму прийняли, ніж торік; то було якийсь тупий біль цілими днями почувається, маленьке підвищення, апатія, кров, а тепер часом годину-дві всього триває, але якийсь такий неможливий стан, що й описати його трудно, або раптом температура до 38° і вище здійметься без особливого болю; побуде так день або ніч, потім упаде до норми без жадних лічебних способів, тільки виснажить за той короткий час так, що ще день, або й кілька днів я ні до чого не здатна, потім кілька день буває зовсім нормальних (себто звичайного мого стану), а там знов або напад, або жар і здебільшого без всяких виразних безпосередніх причин. Очевидно, щось «в середині» робиться, що викликає сі кризи.

Се приводить мене до того, що, може-таки, треба тепер поїхати в Єгипет, хоч уже був час, коли мені здавалось, що не треба, бо погода тут була добра. Та, може, все ж і таких дощів, які тут перепадають, для мене забагато (хоч взагалі їх зовсім мало) і, може, все-таки в самому повітрі не досить сухо. Щодо тепла, то хоч усі наші ходять досі в літніх пальто, але я рідко вилажу з моєї скляної теплиці на одкрите повітря – все мені то вітер холодним здається, то вогкість «пронизується» і так стає фізично нестерпуче, що я знов ховаюся під скло. Ет, деморалізували мене сі дурні нирки! Невже се так уже й буде?

Думаю я вибратись в Єгипет між 10 – 15 января, якщо не задержить поправка зубів, а її слід зробити тут, бо на морі зуби часто озиваються, та й давно вже се треба зробити, а я знаю, що в Гелуані знов не зроблю, бо там дантисти поганенькі, а в Каїр для того їздити мені було б трудно, до того ж з одним зубом, може, треба буде і до хірурга вдатись, то я волію «операцію» відбути вдома. Гроші від мами я вже отримала, аж 800 р. (я писала про се і їй, і Михайлові, та не знаю, чи не розминулися з ними мої листи), отже, можу в Єгипті без «подсобних» заробітків прожити до апреля, та й на київське світолічення (хочу апріль – май на те ужити) повністю стати. Отже, ти виплатою мені не стісняйся – коли тобі вигодніше потім, то можна й потім, а якщо тобі здається вигодніше позбутися сього рахунку тепер, то або пожди, поки я дам єгипетську адресу, або посилай на ймення Кльоні сюди, як уважаєш. Від Доруні я 160 р. отримала, а не написала їй, бо не могла якось зрозуміти, де вона пробуває, та, сказати правду, і тепер не дуже-то розумію. Коли вона у тебе, то передай їй мою подяку і поцілуй її від мене.

Я тепер учуся писати на машині (у нас вона є в домі) і як навчуся гаразд, то, може, й сама перепишу історію до друку, хоча, правда, се не може бути скоро, бо навряд чи я напрактикуюся гаразд до виїзду (хоча К[льоня] каже, що я маю до того чималий хист), а коли ж то я знов буду дома?..

Наш «архів» і книжки К[льоня] відправить до тебе з Батума, як поїде мене випроводжати в Єгипет (Батум від Кутаїса так близько, що така подоріж не займе багато часу). Фотографії теж надіємось довести до ладу за святки, але от ще три дні Кльоня буде зайнятий всякою канцелярщиною, що зосталась нескінченою перед святами. Тут така маса роботи, що майже ніколи нема їй перериву, бо дома ще більше приходиться робити, ніж сидячи в суді. Справжня каторга!

Ну, бувай здорова. Кльоня цілує тебе і Михаля. Хто з наших з тобою – всіх поцілуй. Михалятко, може б, коли мені що написало? Міцно цілую тебе і Михаля.

Твоя Леся

P. S. Ще є одна причина, яка може мене задержати з виїздом або й зовсім мої подорожі розстроїти, але про неї поки що нікому, особливо мамі, не кажи. Кльоня хотів перевестись тут у слідувателі, бо так було б менше роботи, а «мирової» він просто не має фізичної сили робити, але, здається, на те місце назначено іншого (хоч є ще надія, що то чутка неправдива), якщо се правда, то прийдеться йому знов переводитися хоч і в менше місто, але туди, де є слід[увателева] вакансія. Тільки Ф[еоктиста] С[еменівна] не має охоти знов забиратись у «трущобу» і загрожує, що вона в такім разі вернеться в Київ. Звісно, силою утримувати її в нас ми не можемо і не хочемо, а зосібна я ні в якім разі не проситиму, щоб вона «жертвувала собою» для того, щоб я могла поїхати лічитись, допустити ж, щоб Кльоня лишився самотою, я не можу, бо однак не мала б потрібного для лічення спокою, якби знала, що він позбавлений помочі на случай якої слабості абощо. Призводити ж його, щоб протяг уже на сій службі, поки я вернуся і зможу замінити Ф[еоктисту] С[еменівну], я боюся, бо просто страшно, що не видержить і знов скінчить тим, з чого ледве вирятувався, – адже і то було наслідком перш усього перевтоми службової. Ну, але, може, ще якось те все врядиться «ко всеобщему удобству», і тому поки що не варто про се нікому говорити.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 329 – 331.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 401).

Перепишу історію до друку – Йдеться про рукопис книжки «Стародавня історія східних народів».