22.10.1911 р. До матері

Люба мамочко!

Відповідаю разом на два листи – на той, що розминувся з моїм (перший, посланий в Хоні), і на сей, де ти просиш прислати виписку з папиного листа про гроші. Я знайшла той лист (як писала колись вам про сю справу, то листа не могла знайти, через те писала по пам’яті (на 40 р. менше), тепер цитую точно:

«Сделал я расчет по твоей продаже, и результат таков:

От немцев я получил 13 тыс., из них издержано:

Немцу-агенту – 200 р.

при заключении купчей – 25 р.

за копию документов – 15 р.

Полтавскому банку – 1620 р. [Долг Полтавському банку був зроблений давно, здається, ще вкупі з Трегубовим, не для мене]

Итого – 1860 р.

Тобою разновременно взято 2450 р.

Всего – 4310 р.

Остается – 8690 р.

Из них я взял 500 р. для залога за Кривинюка и 190 р. удержал при себе, чтобы тебе прислать с залогом 700 р., а 8000 р. присылаю, через казначейство или Азовский банк, еще не знаю».

11 декабря 1907 р. папа вислав мені через ковельське О[бщест]во взаимного кредита на ялтинське казначейство 3000, а 13 декабря того ж року через Киевское о[бщест]во взаимного кредита на Азовско-Донской банк в Ялті – 5000, і більше я вже від нього нічого не получала.

А як був папа у нас в Ялті, то попросив мене взяти з моїх грошей, що лежали тоді в Азовсько-Донському банку, 250 p., щоб послати їх Оксані у Льєж, з тим, як казав папа, що він мені потім з Колодяжна «для круглості» вишле 1000 р. (властиво «без круглостів», мені належалось 940 р.). Я тоді ж таки поїхала в банк з папою і з Кльонею і дала папі 250 p.; здається, він ще з Ялти послав їх Оксані, а може, взяв з собою в Київ (то було незадовго до його виїзду від нас), того вже гаразд не пам’ятаю, може, Оксана пригадає.

Папа був у Ялті в октябрі і ноябрі 1908 р. Ні 690 p., ні 250 р. йому вже не прийшлось мені віддавати. На 250 р. ніякого подобія документа я, розуміється, не маю, усе це справа «довір’я», як і ті 1000 р. тьоті Саші. Крім мене і Кльоні, при тій справі ніхто не був, а чи говорив папа про неї кому, я того не знаю. Тому цілком від вас залежить, як ставитись до сього.

Ліля вже виплатила мені за се літо 200 р. – очевидно, вона признала всю суму, навіть «з круглостію»; Дора заплатила 160 p.; певне, по якомусь іншому обрахунку. Так чи інакше, мені виплачено 360 р. в щот сього довгу, а скільки лишається ще, – се залежить від того, що здасться вам справедливим. В листі означено 690 або 700; коли обмежитись буквою листа, то мені належить ще 330 або 340. Якщо ви мені вірите на слово, то належиться ще 250, а разом 580, – се без жадних «круглостів», а просто по точному обрахунку.

Папине бажання округлити суму до 1000 для вас, звісно, не обов’язкове, і я на те жадної претензії не маю. Оце все прошу показати Лілі і Микосеві і написати Оксані і Дорі, бо мені тяжко по кілька раз те саме писати. Мені вже й так прикро, що приходиться ще раз про се трактувати, і коли я все-таки роблю се, то головно для того, щоб хто з вас не вважав себе покривдженим мною, платячи мені без точного рахунку з мого боку, та ще для того, щоб не вийшла покривдженою Ліля, бо коли вийде, що мені належиться від кожного з Вас менше, ніж по 200 р., то чому ж саме Ліля має платити більше, ніж усі інші? Коли вона сама не буде упоминатися про різницю, то я дуже прошу вас усіх не забувати про те, що вона дала мені 200, і якось порівняти ту надвишку межи собою та віддати їй.

Се відноситься до всіх. А щодо тебе, мамочко, особисто, то я і так ніяких претензій не маю, бо коли ти дала мені торік 800 р. без жадних умов, то і я не можу ніяких «часток» від тебе вимагати, хоча ти й писала, що то незалежно від папиних рахунків. Отже, нехай Geschwister поділять ту суму (виплачену і невиплачену), яка буде признана належною, рівно на 5 часток, і хто ще своєї не виплатив, нехай виплатить тепер (себто Микось, і Оксана, і, може, трошки Дора), а твою, коли хочеш, я можу вважати виплаченою і ніколи упоминатися про неї не буду, бо не вважаю себе в праві. Думаю, що так буде по правді. А зрештою, зробіть, як зважите краще, тільки нехай би вже се тепер скінчилось і не треба було про се більше говорити, – чогось мені всякі «ділові» листи і розмови, надто з близькою родиною, завжди тяжкі і навіть вадять на здоров’я. Мені це все якось не по натурі. Неначе я «правлю» чи «допоминаюсь»… А я ж би й не згадувала нічого, якби ти того не забажала!

Тепер про інше. Сірий прислав мені чогось тільки 100 p., сподіваюсь, що се ж не кінець. Ну, та «рассрочка» ще не біда, я, признатись, і так не сподівалась. 2 примірники книжки я теж одержала від нього.

Здоров’я моє в Хоні чомусь навіть краще, ніж в Кутаїсі, – не було ні разу великого жару. Вода тут не стояча по ровах, а дуже бистра, бо одведена з дуже прудкої гірської річки, і ніколи з неї ні туману, ні болота не видко, то, може, вона й не вадить. Осінь тут сухіша, ніж літо, може, через те і я почуваюся краще, бо літом страшенно заливало.

«Семейное положение», звісно, те саме, бо нема причини йому мінятись. Пансіон, може, й не так уже невигодний, бо зате менше притичин до незгод і в хаті спокійніше стало, до того ж там уже дають і одежу, і книжки, і все, то воно, може, в цілому й дешевше, бо єсть виразні границі тратам. Жити ж тут у всякім разі дешевше, ніж у Кутаїсі, хоч, як і скрізь на Кавказі, не дуже дешево.

Кльоня посилає тобі колядку, написавши її наново по пам’яті, бо хоч і єсть десь той запис, що він зробив з твого голосу, та шукати його дуже довго було б, а часу мало. Коли ти побачиш, що в сьому записі єсть яка помилка, то напиши, ми тоді вже знайдемо той первісний, але мені здається, що помилки нема.

Скажи Лисенкові, що його романсу у мене нема, хоч я дуже уважно скрізь перешукала, перебираючися з Кутаїса і при тій нагоді розсортувавши усе своє шпаргалля. Його, значить, і не було, бо загубитись він не міг би. Єсть у мене на ці самі слова рукопис композиції іншого автора, через те мені й здалося, що то у мене рукопис Лисенка, і так я йому й казала, але то, очевидно, була помилка. Дуже шкода!

А що твоя рецензія на Єфремова – ще не написана?

«Друкарські помилки – то моя рана». Я часто згадую сії слова… А коли що «зовсім, як у «Шиповника», то саме те мені ніколи не подобається. Ну, все-таки книжка fait figure, принаймні своїм розміром.

Сірому збираюся писати, та все ніколи. Чому мені «Вісника» не посилають? «Рідний край» я отримала. Цілую міцно тебе і Лілю з родиною. Кльоня вітає всіх.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 365 – 368.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 602 – 604.

Подається за автографом (ф. 2, № 245).

твоя рецензія на Єфремова – на книгу С.Єфремова «».