Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Листи Лесі Українки / 1911 р. / 27.10.1911 р. До А. Ю. Кримського

До А. Ю. Кримського

14 (27) жовтня 1911 р. Хоні 14.Х.1911, м[естечко] Хони, Кутаисск[ой]
губ[ернии], Кутаисск[ого] у[езда]

Дорогий товаришу!

Тільки 9/Х отримала я Вашу посилку й листа. Я вже була думала, чи не трапилось якої причини з тим клаптиком, але tout est bien, qui finit bien. A за книжку велике спасибі – я люблю такі речі, невважаючи, а може, саме через те, що сама нічого подібного зложити не можу. Тільки мені спало на думку, чи не слід би Вам трохи залишити арабістику, для ощади очей, та взятися до якоїсь такої історії, що не вимагала б читання таких сліпучих матеріалів, як ті арабські. Хіба ж таки се неможливо змінити кафедру? Коли б тільки Ви не взяли сього за звичайну «добру пораду», а подумали про се гаразд і без нервів. […]

Щодо переломів і т. і., то я сподіваюсь, що Ви не приймаєте суб’єктивності Йоганни та Оксани au pied de la lettre, бо краще, ніж хто, мусите знати, яка з того буває кривда живим, не писаним людям. В Йоганні тільки й є суб’єктивні нотки, що в її відношенні до учителя – «et tout le reste est de la littérature». Можете бути певні, що моя душа ніколи не жила «в домі Хусовім», інакше вона б давно вмерла. Щодо Оксани, то життя давало більше натяків на її драму, але ж тільки натяків, і тут більш, ніж де, приходяться слова Sainte Beuve: «Le drame c’est une exagération à propos»; суб’єктивне в ній є, але остатні роки тут мало винні (хіба тим, що не змінили нічого в сьому напрямі), і 10, і 15, і 20 літ тому вона могла б з’явитися на світ, хіба тільки трохи в іншій одежі (єсть навіть один подібний невикінчений план, що належить, здається, до 1895 p.).

Бачите, яка то химерна штука, тая суб’єктивність?.. Ключ до неї ось який: я належу до тих людей, що коли бачать перед очима маленьку хмарку, то їм здається, що сонце погасло, а коли піймають промінь, то думають, що сонце прийшло жити до їх в саму душу, тільки чомусь я можу працювати переважно в хмарний час, а в сонячний роблюся здебільшого нездатною до виявлення себе в слові (хоч і то не завжди). А крім того, згадайте: «Brightest in dungeons, Liberty, thou art», – давно колись я взяла такий епіграф і з тим же правом можу повторити його й тепер. Як добре зважити, то перелому я ніколи не зазнала, хоча, запевне, еволюція була і в мене. Життя ламало тільки обстанову навколо мене (ну, і кості мої, як траплялось), а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже навряд чи й зміниться. Я людина еластично-уперта (таких багато між жіноцтвом), скептична розумом, фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі «трагічний світогляд», а він такий добрий для гарту. Одна моя знайома – жидівка-сіоністка, людина дуже нещасливого життя – так відповіла на дивування приятелів з її одваги в прийманні всякого нещастя: «А где это написано, что я должна быть счастлива?» Хіба ж се не мудро мовлено?..

Зрештою, життя моє не було убогим, і сором було б мені плакатись на нього.

Боюся, що коли б ми з Вами частіше та довше бачилися, то я здалась би Вам монотонною власне через оцю «незламність», що тепер Вас так захоплює, – може ж, се просто жіноча провербіальна живучість («Жінка мов кішка: як не кинь, все на лапи стане», – знаєте?)…

Ваші слова на тифліському пероні я добре чула і думала: «Навіщо ся щира людина так мучить себе самохіть?» Я й тепер не тямлю, що саме заважало нам тоді частіше та довше бачитись? Невже посміхи Ваших тодішніх приятелів над нашою приязню? (Ви щось говорили мені про те в Тифлісі). От уже можу сказати, що до того преславного пана «Qu’en dira-t-on» мені тоді (та й завжди) не було ніякого діла, тим більше що він ніколи не надгороджує за подавані йому жертви. Ну, та то вже tempi passati, a тепер Ви мусите колись приїхати до мене, власне приїхати, а не прожогом заскочити, як то звичайно. Я думаю, Вам не буде у мене погано; правда, я не маю ні «жовтогарячих килимів», ні «кубка з яшми», щоб Вас пригостити, але ж зате коло мене немає «Хуси», а єсть добрий та уважний друг, що вміє шанувати і моїх приятелів, і мою приязнь.

Нащо думати про катастрофи, дорогий товаришу? Над усіма нами вони висять, та, на щастя, ми не знаємо, коли вони впадуть. От я запрошую Вас у гостину, а чи одміряно мені стільки життя, щоб я могла «дочекатися того святонька»? Правда, берлінське «світило» одмірювало мені 15 – 20 років, але 5 уже минуло з того часу, остатні 5, може, будуть такі, що й до життя мало будуть подібні, отже, лишається 5 – 10 років більш-менш порядних, а коли й далі ми будемо так, як досі, бачитися «що 5 років по 3 години», то скільки се вийде – підрахуйте самі. Об тім, я можу прожити стільки, скільки Победоносцев, на злість усім світилам, – я ж, кажу Вам, страх уперта. Поки що я тепер маюся незгірше, як Ви мене бачили. Але се відколи настала суха осінь (се ж тут найкраща доба). Літом було гірше, бо все йшли дощі, а раз був і дуже гострий напад, але не довгий. Зимою навряд чи буде добре, але в Єгипет я з доброї волі не поїду, хіба родина витягне силоміць. Досить уже з мене блукання світами, та й радикального воно нічого не дає, – от собі латанина… Треба було в Єгипті вродитись, то, може, й був би лад, але ж найгірша помилка мого життя – се що я зросла у волинських лісах, решта все тільки логічні наслідки.

А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про їх, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!). Се, властиве, ein Märchendrama, по термінології Гауптмана (так він зве свій «Потоплений дзвін»), але я не знаю, як би се могло по-нашому зватись. Чи Ви знаєте, що я дуже люблю казки і можу їх видумувати мільйони? А от досі не одважувалась писати! Ну, годі, не можна Вам стільки дряпанини читати. Коли хочете, буду писати до Вас на машині (маю її і часом пишу), але, може, Ви сього не любите? Будьте здорові.

Ваша товаришка Л. К.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 370 – 373.

Вперше надруковано в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т,, т. 3, с. 338 – 342.

Подається за автографом (ф. 2, № 451).

З тим клаптиком – Йдеться про уривок драми «Руфін і Прісцілла».

Суб’єктивності Йоганни та Оксани – Леся Українка спростовує закид А. Кримського про автобіографічну основу образів жінок із творів Лесі Українки «Йоганна, жінка Хусова» і «Бояриня».

Сент-Бев Шарль Огюстен (1804 – 1869) – французький критик і письменник, обстоював романтизм.

«Brightest in dungeons, Liberty, thou art» («О воля, найясніша ти в темниці!») – цитата із «Шільйонського сонета» Д. Байрона.

Я взяла такий епіграф – Строфу з «Шільйонського сонета» Леся Українка взяла епіграфом до циклу віршів «Невільничі пісні» (збірка «Думи і мрії», Львів, 1899).

Хуса (Хузан) – головний персонаж драматичного етюда Лесі Українки «Йоганна, жінка Хусова» (1909), що, як хазяїн, глава дому, відзначався деспотизмом, нещирістю.

Добрий та уважний друг – К. В. Квітка.

«Дочекатися того святонька» – парафраз із вірша С. Руданського «Наука» (1860):

«Дочекався я

Свого святонька,

Виряджала в світ

Мене матінка».

Победоносцев Костянтин Петрович (1827 – 1907) – державний діяч царської Росії, провідник політики великодержавного шовінізму і національного гноблення. В 1880 – 1905 рр. – обер-прокурор Синоду.

Найгірша помилка мого життя – се що я зросла у волинських лісах – Вологий клімат Волині, на думку Лесі Українки, вплинув на появу і прогресування її захворювання.

Написала «драму–феєрію» – Йдеться про «Лісову пісню».

«Потоплений дзвін» – драма-казка видатного німецького письменника Г. Гауптмана.

Попередній лист | Перелік листів | Наступний лист

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 899

Модифіковано : 31.05.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.