Ой кінь ірже, води не п’є

Запис К.В.Квітки

Ой кінь ірже, води не п’є, кінь доріженьку чує.

Ой бог знає, бог відає, де мій милий ночує.

Ой ночує мій миленький а в лузі при долині

та прив’язав кониченька при червоній калині.

Та прив’язав кониченька при червоній калині,

а сам пішов до дівчини на пухові перини.

А лежачи у перинах, та й став стиха говорити:

– Чи будеш ти, дівчинонько, та й за мною тужити?

– Ой не буду, козаченьку, ой, їй-богу, не буду,

ти виїдеш за ворота, – я за тебе забуду.

Ой виїхав козаченько за новії ворота, –

забулася дівчинонька, що в ручках за робота.

Ой виїхав козаченько та за жовтії піски, –

обілляли дівчиноньку та дрібненькі слізки.

Ой виїхав козаченько та за крутії гори, –

задзвонили по дівчині та в усі в селі дзвони.

Ця пісня і наступна заведені до розділу балад після вказівки Л[есі] У[країнки]. Споріднені мелодії: Лисенко, IV, № 32; Kolberg. Wołyń, № 241; Сокальский, № 10 (до інших слів); Гушло, № 4. Пор.: Малашкин, № 1.

Парал. тексти без нот: Мордовцев, № 133, с. 304; Kolberg. Pokucie, t. 2, № 39 – 40; Rokossowska, s. 184; № 37; Nejman, № 108, s. 156; Головацкий, т. 3, ч. 1, ст. 136; Шухевич, т. 3, с. 185, № 1. До початкових строф: Метлинский, с. 91; Чубинский, т. 5, с. 20, № 53. До дальших: Метлинский, с. 110.

Два парал. тексти і інша мелодія: Колесса. Ходовичі, с. 259. На цю ж тему пісня в рукописнім збірнику з половини 18 віку, що заховується в імп. публ. бібліотеці в Петрограді і описаний академіком В. Перетцом, Историко-литературные исследования и материалы, І, № 48 (без нот). Парал. текст ще Wacław z Oleska, s. 275, № 90.

Місце запису: Миропілля Звягельського повіту

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 277 – 278.

Вперше опубліковано: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1917 р., ч. 1, с. 96 – 97.