Ой чом, коню, води не п’єш

Запис К.В.Квітки

– Ой чом, коню, води не п’єш? Десь доріжку чуєш?

Ой чом, сину Василино, вдома не ночуєш?

– Ой як мені, моя мати, вдома ночувати?

Темна нічка, невидная, ні з ким розмовляти.

– Ой маєш ти, мій синоньку, коня вороного,

веди його до стаєнки, говори до його.

– Ой що ж мені, моя мати, з конем за розмова, –

я до його цілу нічку – він мені ні слова.

Я дам коню в’язку сіна, він на сіні ляже,

ой він мені, молодому, правдоньки не скаже.

Ой на ставу, на ставочку качечка ночує…

Не будемо, серце, в парі, душа моя чує.

Не будемо, серце, в парі через воріженьки,

через тії воріженьки, що живуть близенько.

Близька мелодія у Конощенко, т. 1, № 40. Паралелі з іншими мелодіями: Kolberg. Wołyń, № 491; Конощенко, т. 3, № 15; без нот: Гильтебрандт, 77 (з Кобринськ. п., Гродненськ. г.); Kolberg. Wołyń, № 490; Rokossowska, 170, № 9, 196, № 34 (до 6-ї строфи); Nejman, № 156; Шухевич, т. 3, с. 158, № 10; Чубинский, т. 5, 1193, № 14.

Місце запису: с.Колодяжне Ковельського повіту

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 331.

Вперше опубліковано: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. Записав і упорядкував Климент Квітка. – К.: 1918 р., ч. 2, с. 151.

Автограф Лесі Українки з записом цієї пісні див.: Державний центральний музей музичної культури ім. М. І. Глінки в Москві, ф. 275, інв. № 70, арк. 27. Текст в автографі повністю збігається з записом К. Квітки.