Ольга Петрівна Косач-Кривинюк, сестра Лесі Українки
Петро Одарченко
Ольга Петрівна Косач народилася 26 травня 1877 року в місті Звягелі на Волині. Вона була на шість років молодша за Лесю. Так само як і Леся, Ольга виховувалася в українському національному дусі під впливом своєї матері Ольги Петрівни (Олени Пчілки). Не тільки мати, а й старша сестра Леся приділяла багато уваги вихованню Ольги. Леся Українка написала для своєї сестри підручник «Історію східних народів». Ця книжка 1919 року заходами Лесиної сестри Ольги Петрівни була видана в місті Катеринославі. Леся Українка присвятила своїй сестрі Ользі поезію «Як яснеє сонце». Цей вірш Леся написала у квітні 1890 р.
Ольга Петрівна мала якнайсприятливіші умови для свого виховання. Чудова природа рідної Волині, пізніше – життя в Києві в оточенні українських видатних діячів, виїзди на літо в с. Колодяжне Ковельського повіту на Волині, а починаючи з 1899 року на хутір Зелений Гай коло міста Гадячого на Полтавщині, живий зв’язок із своїм народом – все це виховувало велику любов до України, до рідного народу.
Вищу освіту Ольга Петрівна здобула в Петербурзі. Вона закінчила Жіночий медичний інститут. За тих часів (до 1906 р.) це був єдиний учбовий заклад у Росії, де жінка могла здобути вищу медичну освіту, бо до університетів тоді жінок не приймали. В кінці 1904 року Ольга Петрівна вийшла заміж за Михайла Васильовича Кривинюка, що вчився тоді у Празькому політехнічному інституті, і виїхала до Праги. У 1906-1908 рр. вона перебувала в Києві, де брала активну участь у громадському житті (зокрема в Просвіті), а також часто бувала на хуторі Зелений Гай коло міста Гадячого.
З 1910 року до 1922 р. Ольга Петрівна працювала в Лоцманській Кам’янці на Катеринославщині на посаді земського патронажного лікаря. Вона лікувала і опікувалася психічно хворими і дітьми-сиротами. Роки 1920-1921 були дуже тяжкими: на Катеринославщині йшла громадянська війна, шалів голод, діяльність губерніального земства була паралізована. У Ольги Петрівни в цей час (1920) саме народився її молодший син. Тяжкі матеріальні обставини змусили всю родину Ольги Петрівни шукати рятунку десь в іншому місці. У той час у Могильові Подільському були значно кращі умови: там не було голоду і можна було знайти заробіток. І Ольга Петрівна 1921 р. переїхала із своєю родиною до Могильова. Тут вона працювала на посаді викладача української мови. Року 1924 Ольга Петрівна переїхала до Києва і працювала в середній школі ч. 20, викладаючи українську мову. В 1929 році залишила педагогічну працю і перейшла до наукової медичної бібліотеки, де працювала на посаді бібліографа.
Життя серед народу дало можливість Ользі Петрівні вивчити народній побут і народне мистецтво. Під впливом своєї матері Олени Пчілки Ольга Петрівна здавна цікавилася українськими народними вишивками. Вона зібрала і опублікувала цінний збірник під назвою «Українські народні взори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини.»
Ольга Петрівна відома і своєю літературною діяльністю. В молоді роки в «Зорі» друкувалися її переклади творів світових письменників, підписані псевдонімом «Зірка». Ольга Петрівна переклала на українську мову з французької мови оповідання А. Доде й Жорж Занд; з англійської – твори Діккенса; з польської твори Е. Ожешко та інші. Ольга Петрівна була також видавцем літератури для дітей.
В останні роки свого життя Ольга Петрівна написала цінні спогади про батька та про дитинство Лесі Українки. Особливо велику цінність становить довголітня праця Ольги Петрівни над вивченням біографії Лесі Українки, над впорядкуванням її листування і над остаточним оформленням цих розвідок в формі великої й цінної праці під назвою «Хронологія життя й творчості Лесі Українки».
Ольга Петрівна почала писати також; спогади про свою матір Олену Пчілку, але недуга й смерть перервали цю роботу.
Ольга Петрівна Косач-Кривинюк померла 11 листопада 1945 року в місті Авгсбурзі.
Ольга Петрівна була не тільки рідною сестрою Лесі Українки, а й її найщирішим другом. Про це свідчать численні листи Лесі Українки. Як людина Ольга Петрівна приваблювала до себе своєю щирістю, добрим, чулим серцем, простотою у взаєминах і своєю великою любов’ю до рідного краю і до рідного народу.