«Дивлюся я на смерть натури…»

Леся Українка

Дивлюся я на смерть натури, і благання

Я посилаю доленьці своїй,

Щоб і мені дала кінець такий,

Щоб я була спокійна в час конання.

Ніхто щоб не почув тоді мого ридання.

Та й по мені не мають сльози лить, –

Сама в собі я буду жаль носить.

О доленько моя, сповни моє бажання!

І так наш світ повитий горем та журбою,

Нехай ніхто не плаче по мені,

Нехай не засмучу нікого я собою.

Нехай побачу я в смутні для мене дні

Утіху щирую та усміхи ясні.

Темноти й смутку досить і в труні!

[1890]

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 226.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, стор. 3, під заголовком «Сонет».

Поезія записана на звороті вірша «Натура гине – вся в оздобах, в злоті…» і закреслена. Початковий заголовок для обох віршів – «Сонети».

Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 747.

Датується за автографом 1890 р.

Подається за автографом.