«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…»
Леся Українка
Варіанти тексту
|
||
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Плющ укриває листом всі щілини,
І в кожну рану запуска коріння,
Вінцем стає для смутної руїни,
В його росі блищить на їй проміння.
Коли одхилить хто єдиний парост,
Одірве корінь або зробить шпару,
Плющ на руїні не згубливий нарост,
Вони з’єднались у добрану пару.
Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
[16.11.1900]
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 260.
Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, с. 7.
Автограф – ф. 2, № 634. В автографі викреслено третю і четверту строфи (щоб їх побачити, клацніть кнопку «Автограф»).
Датується, як і попередній вірш, 16.11.1900 р.
Подається за автографом.