У тумані

Леся Українка

Боже! куди се я плину

сим біловійним туманом?

Може, я лину на безвість

в вогкі летючі сніги?

Може, то тільки легенда

край той, осяяний сонцем,

край той, куди я збиралась

болі свої віднести?

Може, то казка знадлива

тії смарагдові луки,

плеск тепловодої річки,

злотоіскристі піски?

Може, то відьма-гарячка

спогади й мрії зібрала,

з них на вогні мого палу

дивний зварила напій

і пройняла мені душу

непереможним безумством

тим, що людину заводить

на бездоріжжя страшні?

Може, і в сніжних пустелях

fata morgana панує,

марева срібно-блакитні

сіючи в білих снігах?

Може, прокинуся хутко

з сеї примари-омани

десь на безлюднім просторі

і без надій на життя?..

[17.01.1911 р. Море]

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 371.