Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Вірші / Думи і мрії / Кримські відгуки / Весна зимова

Думи і мрії

Кримські відгуки

Весна зимова

Леся Українка

Присвячується М.Кривинюкові

Тихо і тепло, так наче і справді весна.

Небо неначе спалахує часом від місяця ясного світла,

Міняться білі хмаринки то сріблом, то золотом.

Ледве на місяць наплине прозорая хмара,

Коло на ній засіяє, мов одсвіт далекий веселки.

Зорі між дрібними хмарками наче таночки заводять,

Сніг на верхів’ї узгір’я блищить так яскраво,

Що видається не раз, мов займаються раптом вогні вартові.

Матовим сріблом біліють дахи на будинках,

Тіні різкі вирізняють балкони, тонкі балюстради,

А кипариси між ними здаються високими вежами замків;

Листя широке магнолій важке, нерухоме

Кованим сріблом здається;

Тінь фантастична латаній лягла на блискучий поміст мармуровий.

Лаври стоять зачаровані, жоден листок не тремтить,

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година.

Вже й на горі, у будинках вогнів не багато лишилось

Злотом червоним горіти. Скрізь тихо,

Тільки поток невидимий гірський, як млиновеє коло, шумить,

Пісня часами озветься десь, ледве лунає…

Часом на вулиці люди проходять безгучно, мов тіні,

Море далеко леліє так ніжно, як мрія.

Легкі тумани серпанками сонні долини вкривають.

Тихо і тепло… І сон не бере, і робота не йде.

Я походжаю по свому балконі, що довгий, високий,

Мов корабельний чердак. Видко звідти всі гори,

Неба широкий намет і далекеє море,

Звідси легше й думкам розлітатись по всіх українах…

Довго я так походжала, а мрії та думи снувались,

Мов на коловроті прядиво тонке; порветься та й знову прядеться.

Часто літали думки мої в сторону рідну, –

Снігом повита, закована льодом, лежить вона ген за горами.

Іншії гори згадались мені, вулиці інші й будинки,

Тільки той самий ясний місяченько освічує їх в сю хвилину.

Хто там спить? хто не спить? в кого в вікні видко світло?..

Раптом чогось я згадала велику, сувору будову,

Брами з важкими замками, сторожу й високу ограду,

А за оградою – вас, мій товаришу, в клітці тюремній.

Що, коли ви не спите в сю хвилину?

Що, коли місяць крізь грати освічує стіни порожні

Світлом холодним і жаским? Ви, може, в вікно подивились,

Може, вам видко при місяці місто, і вулиці, й гори…

Сон не бере, і робота не йде, ніч така ясна і – довга…

Раптом зійшла я з балкона і двері засунула міцно.

Тяжко чогось мені стало в тому чарівному садочку,

Зорі чогось затремтіли, і небо стемніло,

Може, туман застелив, може, погляд у мене змінився…

Ялта, 1898


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 170 – 171.

Поезію вперше надруковано в ЛНВ, 1899, № 2, стор. 167. Зберігся автограф: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 673.

Присвячується М.Кривинюковіу виданні 1975 р. посвяти нема. Я відновлюю її згідно волі Лесі Українки, висловленої в листі до матері з 18.01.1904 р.

Стежки

Кримські відгуки

Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш

Думи і мрії

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 14080

Модифіковано : 30.03.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.