1891
Ольга Косач-Кривинюк
На самому початку року зважили везти Лесю до Відня на операцію. Збираються в подорож.
10 січня брат Михайло, що приїздив на Різдво додому, виїздив до Киева. Леся дала йому своє фото, зняте в Одесі 1888 року, надписавши: «Братові й другові од завжди прихильної сестри Лесі. 1891 р. 10 січня, в день розставання. Чи треба ж казати на незабудь?»
17 січня мати пише Михайлові, що вона й Леся мають «завтра» виїхати до Відня.
Лесині й М. А. Славінського переклади з Гайне друкуються. Леся послала коректурні відбитки перших сторінок М. Славінському і цікавиться, як вони йому здаються, чи подобаються.
18 чи 19 січня Леся з матір’ю виїхали з Луцька через Львів до Відня. Між 18 і 24 січня Леся з матір’ю на дуже короткий час спинялися у Львові. Там Леся познайомилася особисто з М. Павликом, якого знала раніш з листів дядька М. Драгоманова, що дуже цінив і поважав Павлика.
Павлик писав після того Драгоманову: «Леся так просто оголомшила мене своїм образуванням та тонким розумом. Я думав, що вона тільки в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка. Тим більший жаль, що, бідна, не живе, а мучиться. Ми говорили з нею дуже довго і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти й людського життя.»
24 січня Леся з матір’ю вже у Відні. їх адреса: Josef Stadt, Floriangasse, No. 7, I Stock, Thuer 4.
Там Лесею заопікувалися лікарі Іван Гриневецький і Ярослав Окуневський. Проф. Більрот зважив, що хвору ногу Лесі оперувати не треба, бо гострий процес закінчується, шукати вогнище туберкульозу пробними операціями не можна при кволому організмі. Порадив носити на хворій нозі апарат, щоб унерухомлювати хворий суглоб, і лікуватися силами природи, грітими морськими ваннами в Італії. Леся була тим усім розчарована, бо думала, що операція покладе край хворобі.
Бувши у Відні, Леся познайомилася з творчістю Кобилянської і зацікавилася нею.
В Галичині друкуються переклади з Гайне Лесині й Славінського. Славінському послали частину коректи, Лесина мати гнівається, що він не шле назад і не пише, чи його псевдонім залишається «Головатий», і цим затримує друк, а хотілося б, щоб видрукувалося, поки вони з Лесею у Відні і можуть доглянути друку.
Писати їм можна і на ім’я Гриневецького.
2 лютого Леся написала з Відня першого листа до М. Павлика. Цей лист започаткував її довге листування і щиру приязнь з М. Павликом.
19 лютого Леся написала М. Павликові листа.
21 лютого Леся з матір’ю ще у Відні, їй роблять там апарат на хвору ногу.
В кінці зими чи ранньою весною Леся в листі до брата Михайла, писаному у Відні, згадує «свою баронесу», отже, «Жаль» уже написаний.
Незадовго перед 3 березня Леся ще у Відні. Їй зробили апарат і нога в ньому не болить.
3 березня, як видно з материного листа до Михайла, Леся з матір’ю мали виїхати з Відня, мали спинитися у Львові, щоб туди їм писати, дають адресу Франка: Ziablikewiczstrasse No. 10.
4 березня з Відня Леся написала М. Павликові листа.
5 березня з Відня Леся написала М. П. Драгоманову листа.
1891 року Михайло Драгоманов писав М. Павликові:
«Сестра і Леся розкусили до дна галицьке народовство й ентузіастично стають на наш грунт. Будемо мати гарячих двох адвокатів, таких, яких я навіть не ждав.»
В першій половині березня Леся з матір’ю повернулися з Відня до Луцьку. По дорозі спинялися у Львові на один день у Франків. Залишили там свої твори для друку, «розказали», «розпитали».
16 березня Леся вже в Луцьку. Там гостює в Косачів Лесина тітка, Єлена, з малим сином Юрієм (Петровичем Тесленком-Приходьком). Вона вже відбула своє заслання і приїхала з Сибіру побачитися з своїми.
Лесі дуже сподобалося за кордоном. Вона пише братові Михайлові веселі листи.
До Лесиного гурту «драгоманівців» належить Аркадій Вас[ильович] Верзилов. Він переписується з Лесею.
Весною А. І. Судовщикова з дочкою радіють, як видно з листа, що Лесі не треба було робити операції та що їй краще зі здоров’ям.
В середині квітня Леся інформує брата Михайла про галицькі відносини – москвофілів, радикалів, народовців, угодовців. Пише йому, що Славінський прислав нарешті пробні відбитки перекладів з Гайне, що їй доведеться самій перекласти ціле «Harzreise», бо Славінського силоміць не примусиш же.
6 травня Леся вже в Колодяжному. Туди має 18 травня приїхати на літо пані Франкова з дітьми.
Весною Леся слабувала на пропасницю. Як видно з листів, «цілу весну її гнітила пропасниця».
9 травня Леся написала до О. Франкової листа.
12 травня Михайло Павлик послав О. Кобилянській Лесину адресу (Россия, Волынская губерния, г. Ковель, Ларисса П. Косач), бо, як пише Е. Панчук у своїй статті «Леся Українка і Ольга Кобилянська», видрукуваній у «Вільній Буковині» в травні 1941 року, «Ольга Кобилянська, свідома своєї громадської праці, шукала ще тепер любови, приязні, поради. І вона просить Павлика, щоб надіслав їй адресу її незнайомої товаришки, щоб за допомогою її не топити всі свої заміри в буденщині, а спільними силами тримати в руках високо прапор!»
На початку червня мати мас везти Лесю і її сестру Ольгу в Євпаторію.
В червні Леся з матір’ю і сестрою Ольгою поїхали до Євпаторії. Їхали до Києва залізницею, од Києва до Катеринослава пароплавом Дніпром. Спинялися в Каневі, щоб одвідати Шевченкову могилу. З Катеринослава кіньми їздили до села Старий Кодак, щоб подивитися на Кодацький поріг. З Катеринослава їхали залізницею до Севастополя, а звідти до Євпаторії пароплавом морем. Оселилися в домі над самим морем: вул. Фонтанна, буд. Мічри, кол. Шакая, № 6.
10 червня Леся написала до М. Павлика листа.
17 червня брат Михайло виїхав з Києва Дніпром до Лесі в Євпаторію. Був по дорозі у Прохорівці, на Михайловій горі, на Шевченковій могилі, в Катеринославі (21 червня), переїздив Сиваш, був у Бахчисараї, Севастополі, Чуфут-Кале, Георгієвському монастирі, Балаклаві.
23 червня Леся написала матері листа. Вона була вже сама в Євпаторії, бо мати й сестра Ольга поїхали додому в Колодяжне.
24 червня з Колодяжного батько пише Лесі («Милая Лесичка»), що посилає їй гроші. Після 20 липня знов пошле, скільки треба буде, відповідно до того, коли і куди Леся далі поїде. Дорікав Лесі за мовчання, але тепер просить лише писати частіше і Мішу примушувати писати. В Колодяжному все дощі, як усе таке літо буде, то й зібрати нічого не вдасться. Поворот (з Криму додому) сестри Ольги здивував батька, а проте він задоволений, що вона зрозуміла неможливість перемогти природу і вернулася додому. Не дивлячись на дощі, – тепло і всі наші купаються в сажалці, а Патя в ванні. Всі здорові і веселі. З Галичини гостюють галичани (родина Ів[ана] Франка), але вони листів не одержують і тому з Галичини звістки – лише газети. Діти їх (три сини Ів[ана] Франка) поправляються. Од тіток (з Мглина) сумні звістки: Єля боїться тифу, що ходить у Мглині, а Саша возиться з хворим чоловіком і зовсім не має грошей. Батько дивується, що мати і сестра Ольга витримали бурю на морі, не слабувавши, а обидві боялися морської слабости. Кланяється батько пані Красовській. А. А. Андрієвський рекомендував батькові в Євпаторії свого доброго знайомого, інспектора прогімназії в Євпаторії Доброва і казав, що коли б Лесі чи Міші щось було треба, то можна його ім’ям вдатися до цього чоловіка.
«Обними за меня Мишу и будьте обоє здорови і Богові милі. Пишите и пишите! Да не забывай описувати, як саме ти почуваєшся и що боль в нозі, чи полегшається? Цілую тебе и зостаюсь твій
П. Косач»
26 червня приїхав до Лесі в Євпаторію брат Михайло.
27 червня Леся написала матері листа.
В кінці червня чи на початку липня Леся написала матері листа.
3 липня мати пересилає Лесі запросини взяти участь у «Черновецькому календарі» і «Бібліотеці для молодіжі». В неділю 7 липня з Євпаторії Леся написала матері листа.
11 липня Леся вже сама в Євпаторії, брат Михайло поїхав 10 липня до Колодяжного, по дорозі заїздив до Полонного до дядька Григорія Ант[оновича] Косача і звідти писав Лесі.
14 липня Леся написала матері листа.
16 липня Леся написала Михайлові Драгоманову листа, подаючи свою адресу (Крым, Евпатория, Фонтанная, д. Мичры, бывший Шакая № 6):
16 липня з Євпаторії Леся написала Михайлові Павликові листа.
16-го липня Леся написала матері листа.
22 липня Леся заслабла в Євпаторії на черевний тиф легкої форми.
1 серпня мати з Лесею з Євпаторії послали частину коректи (очевидно, перекладів з Гайне) до Галичини.
2 серпня Лесин батько одержав од матері телеграму з Євпаторії, куди мати поїхала, діставши звістку, що Леся слаба. Мати телеграфує, що Леся була слаба на черевний тиф. Батько вважає, що Леся заслабла 24 липня і що вона ще слаба, а мати його заспокоює, пишучи «була». Він дуже турбується за Лесю.
8 серпня Леся приїхала до Шаби.
12 серпня Леся у французькій колонії Шаба під Аккерманом, в домі Єлизавети Іванівни Тардан. Мати перевезла туди Лесю з Євпаторії, як Леся видужала від тифу.
12 серпня з Шаби Леся написала Михайлові Драгоманову листа [У V т. цей лист датовано 22 серпня 1891 р.].
12 серпня Леся написала Михайлові Павликові листа.
16 серпня батько послав Лесі 25 карбованців і пише при тому, що послав хоч 25 крб. – перед 20-м більше не може – бо мати сказала, що в Лесі мало грошей. Питає, чи Леся одержала листа, що він послав до Шаби, не вказавши на адресі дому. Дуже радий, що Леся поздоровшала, але, як і в тому листі, просить Лесю берегтися ще деякий час, а потім уже буде надолужувати на шабському винограді й стерляді.
17 серпня мати пише Лесі в Шабу («Ах, любий мій Зеїсочку»), що страшенно турбується за Лесю. Не вспіла виїхати з Шаби і приїхати до Колодяжного, як знов би їхала туди, щоб стерегти Лесю. Боїться, щоб Лесю не затягли в «ті страшні очерети» і не обдерли, чи не забили «під той же самий, ніби то ‘розповідаючий’ гомін очеретів». Щоб не завезли-вкрали кудись водою. Наказує і Маргариту Комарову глядіти, як вона приїде одвідати Лесю. Боїться, щоб Лесі не пошкодило холодне купання. Батько боїться, щоб виноград не пошкодив хворим після черевного тифу кишкам. Мати пересилає Лесі листи, що прийшли з Євпаторії до Колодяжного, не заставши Лесю в Євпаторії. Мати каже Лесі не дуже турбуватися за дядька (М. Драгоманова), бо вже мали теж од нього самого пізнішу звістку, що йому краще. Може, у нього втрата голосу не від аневризми аорти, а од простуди. Пише мати, щоб Леся постаралася хутенько одповісти дядькові, бо хоч він поздоровшав, але, видко, скучає, «як всяка людина, що живе хоть у найліпшій містині, але не по своєму вибору, взагалі живе без волі, під режимом лікарів (тобі про се нема, що казать!… річ надто звісна)». З Михайловим переходом до іншого університету з київського невпорана година: нізвідки не відповідають, і документи невідомо де. Михайло просив Славінського довідатися, а той мовчить, може, тому, що Михайло спитав і про очікувані від нього переклади… Коректи (перекладів з Гайне?) далі не було. «А тоді ми послали їм з Євпаторії 1-го августа». Наші діти здорові і Петрусеві (Франкові) краще, але то «до першої грушки». Пише мати про дивні медичні міркування пані Франкової і з цього приводу висновок: «Ні, таки порода в людині перше всього!» і «Натуру тяжко відмінити».
Перед 19 серпня до Лесі приїхали п. Комарова з дочкою Маргаритою і Микола Лисенко.
19 серпня Леся написала матері листа.
20 серпня Аркадій Васильович Верзилов пише Лесі, дорікає їй, що вона писала йому: «Наприкряюся своїми довжелезними листами». 1 серпня він писав Лесі [очевидно, це той лист, що батько Лесин згадує в своєму листі до Лесі з 16 серпня 1891, а мати його переслала Лесі 17 серпня 1891. Лист, не заставши Лесю в Евпа[торії], прийшов до Колодяжного. ОКК], вона чомусь не одержала того листа, може, не застав її в Криму, а може, їй не дали його, бо вона була хвора. Верзилов буде цілий рік у Чернігові, бо їхати до Києва нема чого і грошей зайвих нема на прожиття, а вчитись і в Чернігові можна, книжок тільки всіх потрібних нема, а так то спокійніше, менше бігатимеш (ніж у Києві). За поезією (гуляння з панночками на човнах і т. п.) відстав од політики, але думає надолужити скоро, бо колись багато налягав на неї. Поезії з осінню кінець, треба самому вчитись і шукати лекцій для заробітку. Найбільше літом цікавила критика українофільства і російська література та публіцистика. Але про це писав, то не хоче повторюватися. Думає, що вже годі критикувати, а треба щось робити, а найбільше вчитись хоч би й у тих же росіян, вони далеко далі пішли за нас і в літературі, і в науці, а саме головне, в життьовій практиці. Вони вміють теорію при таких прикрих політичних обставинах перевести на практику, приспособите до обставин. От, хоч би народно-педагогічна література, влаштовування читалень, науково-літературні і просвітні товариства в центрах, та й багато іншого.
«А ми тільки плачем і плачем, що нас обіжають, та хвалимося своєю мовою та народними святощами. От, якби нам інші порядки, показали б ми себе, а тепер, що ж, – сиди у моря та жди погоди, нема чого й спішитись! Ніщо без боротьби не дається і ніщо само не ворушиться. Всякий порядок, коли на папері, нічого не вартий, він реалізується живими людьми, їх стосунками, поняттями, умінням, практичністю, бажанням і переконанням, енергією і т. д. Вода капає краплями і то розмиває камінь. А у нас менше всього уміння, знання, працьовитості і терпеливості (снаги), тому то й нема у нас нічого. Порядок порядком, а діло ділом. На Бога надійся, а сам не плошай».
[Лист цей заховався без кінця. На першій сторінці приписано питання, де брат Михайло, і прохання дати його адресу та: «Вашим поклон»].
6 вересня з лиману в Шабі Леся написала батькові листа.
8 вересня Леся виїхала з Шаби через Одесу додому. Почувається бадьоріше, нога болить менше, може ходити лише з паличкою, температура не підвищується. Зважають, що Леся зимуватиме вдома в Колодяжному у своєму новозбудованому «біленькому» домику, де є дві кімнати: спальня – рожева, і вітальня – блакитна.
11 вересня брат Михайло в Дорпаті, куди він перевівся до університету.
18 вересня брат Михайло в листі до матері питає, що Леся «улітить».
18 вересня Іван Франко пише Лесиній матері, що йому дуже подобається Лесина новела «Жаль».
19 вересня Лесиного батька переведено з Луцька до Ковеля за председателя Ковельсько-Володимир-Волинського з’їзду мирових посередників.
20 вересня Леся приїхала додому в Колодяжне. В неї знов почалася пропасниця і нога почала боліти, але вона скриває це перед родиною. Все ж дома було їй найкраще, «бо тут, окрім писання, і живе діло і милі для мене люди, тут не почуваю себе зайвою на світі. Ще є тут одна річ, мій столик до писання [зробив того столика Лесі брат Михайло, при тому столику Леся могла писати не нахиляючись, не згинаючи хворого кульшевого суглоба, що було їй тяжко, навіть неможливо, робити. ОКК], що я без нього була на чужині, все одно, як без рук і пера!»
1 жовтня з Колодяжного Леся написала Михайлові Павликові листа.
13 [?] жовтня Михайло Павлик пише Лесі про «січовиків», що вони вже давно повиїздили до Відня, про жіночий чи то альманах, чи газету, чи хоч відділ у «Народі», що збираються видавати галичанки. Пише теж Лесі, що в її дядька Михайла Драгоманова невилікувальна хвороба, що грозить йому смертю од розриву аорти.
18 жовтня Михайло Павлик пише Лесі до Колодяжного. Він хворий, потребує грошей на лікування. Збирається писати спомини.
20 жовтня Лесин батько переїхав з Луцька до Колодяжного і звідти їздить на свою службу в Ковелі.
20 жовтня Леся написала Михайлові Павликові листа.
7 листопада з Полтави Віталій Гаврилович Боровик пише Лесі («драгоманівкою»): «Шановна панно Ларисо». Одержав Лесиного листа і рад, що має прощення в ньому його нечемності супроти Лесі і її матері, а вона його дуже гризла, не одповів одразу, бо лист не застав його в Глинську, а йшов слідом за ним до Хорола, Кременчука, Полтави, і він не знав, чи має прощення, о яке просив у останньому листі до Лесиної матері. Щиро дякує за пісню [?]. Її він уже послав херсонським братам [?]. Коли в Лесі назбирається чимало цих пісень, то варто б їх видати книжечкою: «Братські співи» з нотами, а тоді ця книжечка вкупі з українським святим письмом (якби їх яким побитом перевезти через кордон) стала б нам дуже в пригоді.
Леся в листі натякала на якісь неприємності, що мала через переклади. Не сміє більше розпитувати, але сподівається, що не за переклади з Гайне? Дуже хотів би їх побачити! Літом був у Києві і ні в кого не міг побачити. Брат Михайло чи ремствує за щось, але не пише йому більше, як півроку. Просить Лесю написати, як там з їх виданням «З чужого поля», чи треба для нього перекладів, чи, може, вже й не треба, чи випустили другу книжку і що саме, чи на першій зупинилися. «Як там наша Література та її каса?» Нічого не знає, а так би часом хотів опинитися в колі колишнього товариства!
Леся глузує, що його нігде не видко по часописях, але його життя номада, яким живе другий рік, не сприяє письменству. За цілу зиму він написав дві невеличкі статті до «Правди» та дві поезійки і мало не скінчив перекладу «Дужого Самсона» Ожешко. У письменстві зробив мало, але цього року не зовсім був нікчемний для нашого руху: зорганізував одну українську громадку, виявив двох українських письменників, заохотив 3-х чоловік до передплачування «Правди», «Бібліотеки для молодіжі», звернув одного українця, відомого вже в московському письменстві, яко етнографа і статистика Полтавщини, на український шлях і засилає позавтрім перший його твір український до «Правди». «От Вам справоздання моєї діяльности цього року – карайте або милуйте».
Тепер він пише: «М. Глинськ. Статистично-економічний нарис» до «Правди», або до того місячника, що має видаватися з нового року. До кінця цього місяця матиме посаду тут, у земстві, а в студні або опиниться в земстві херсонському, або приїде додому, щоб шукати роботи на Волині, бо дуже його тягне додому. Питає про брата Михайла, про матір і її останні праці, а також про праці Лесиного дядька. Питає, чи Леся читала відповідь на статтю Пипіна «Особая русская литература» добродія Баштанного (Нечуя Левицького), що вийшла окремою книжечкою: «Українство на літературних позвах з Московщиною». На його думку, добре написано. Другої відповіді самого д. Огоновського «Моєму критикові» Боровикові не довелося бачити. У Харкові цього року хлопці лагодяться дуже бучно справляти роковини [Шевченкові]: пишуть кілька рефератів (між іншим «Український рух у Харкові»), складають хор… А в Києві не знає, чи й святкуватимуть… Питає, чи не знає Леся, як іде український рух на «нашій Волині». Крім Лесиної родини, він має там тільки ще одного щирого українця, товариша в Клевані.
«Бувайте ж здорові, та не хворійте! Найнижчі вклони всенькій Вашій родині. Якщо но можу в чому Вам здатися, то завжди дуже радий на Ваші услуги. В. Боровик. Полтава. Статистическое бюро Губернского Земства. Виталию Боровику. P.S. Чи не переклали б Ви ,Страту’ з Брайа Проктера: ця поезія повинна Вам добре датися і дуже гарна. Сподіваюся дальше братських пісень.
В. Б.»
2 грудня мати пише бабуні, що Леся вчить сестру Ольгу історії, географії, французької мови.
5 грудня Леся написала до Михайла Павлика листа.
21 грудня Леся написала до Михайла Драгоманова з Колодяжного листа.
22 грудня Маргарита Комарова пише Лесі, що хотіла б, щоб її листи були подібні до Лесиних, гарних, любих листів, у яких так багато світла й тепла! Може порадувати Лесю: їхня громадка знов побільшала, одразу додалося 5 членів. Ілюша Смоленський (здається, Леся його знає) закинув свій космополітизм і навіть зібрав круг себе невеличкий кружок студентів-українців. От, цей то кружок і прилучився до них. Маргариті здається, що з цього можна радіти, бо між ними є дуже енергійні люди. Два тижні тому вони святкували «присоединение», як каже Антін Степанович [Синявський]. Влаштували в складчину літературно-музичний вечір, на нього запросили той кружок і старих. Вивчили багато нових пісень, Мих[айло] Комаров, Смоленський, Синявський і ще двоє з старих читали вірші. Веремієнко і одна панночка проспівали дует «І широкую долину», Маргарита грала дві пісні. Словом, програм був дуже різноманітний, хор співав гарно, і вечір пройшов, можна сказати, добре; у Маргарити залишилося найкраще враження. Сподівається, що її сестра Люба написала Лесі про все докладно. Студенти пороз’їздилися на свята. Євгеній Іванович [?] зовсім виїздить з Одеси. Жалує, що не довелося побачитися «тепер». Постарається скоріш послати Лесині веснянки [?], а листа од Судовщикової не було. Дякує за рушника [?].
На Різдво приїздив з Дерпту до Колодяжного брат Михайло.
В кінці року Леся написала Мих[айлові] Павликові листа (без дати).
Підстави
1. Рукопис Лазаревського, ст. 31, 39, 46.
2. Листування з Маковеєм.
3. Е. Панчук. Леся Українка і Ольга Кобилянська у «Вільній Буковині» в травні 1941.
4. Батьків Формулярний список.
Листи
5. Маргарити Комарівни матері. Самий початок року. Архів Олени Пчілки
6. Материн братові Михайлові. 17 січня. Архів Олени Пчілки
7. Материн братові Михайлові. 24 січня. Архів Олени Пчілки
8. Батьків матері. 28 січня. Архів Олени Пчілки
9. Батьків братові Михайлові. 29 січня. Архів Олени Пчілки
10. Лесин Мих[айлові] Павликові. 2 лютого Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові (копія).
11. Сестри Оксани матері й Лесі. Лютий. Архів Олени Пчілки
12. Батьків і сестри Оксани матері й Лесі. 4 лютого. Архів Олени Пчілки
13. Батьків і сестри Ольги матері. 21 лютого. Архів Олени Пчілки
14. Лесин братові Михайлові. Рання весна, кінець зими. Архів Олени Пчілки
15. Материн братові Михайлові. Незадовго перед 3 березня. Архів Олени Пчілки
16. Материн братові Михайлові. З березня. Архів Олени Пчілки
17. Лесин M. Павликові. 4 березня. Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові (копія).
18. Лесин M. П. Драгоманову. 5 березня. Рукопис Лазаревського л. 6.
19. Лесин сестрі Ользі. 7 березня. Архів Ольги Косач-Кривинюк.
20. Материн бабуні. Рання весна. Архів Олени Пчілки
21. Брата Михайла бабуні. 16 березня. Архів Олени Пчілки
22. А. В. Верзилова Лесі. 16 березня. Архів Олени Пчілки
23. А. І. Судовщикової матері. Весна. Архів Олени Пчілки
24. Лесин братові Михайлові. Весна. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2315/955.
25. О. Ф. Франкової матері. 12 квітня. Архів Олени Пчілки
26. О. Ф. Франкової матері. 6 травня. Архів Олени Пчілки
27. Лесин О. Ф. Франковій. 9 травня. Архів І.Франка у бібліотеці Товариства ім.Шевченка у Львові ч. 201, ст. 98 (339).
28. Материн бабуні. Початок червня. Архів Олени Пчілки
29. Материн братові Михайлові. Червень. Архів Олени Пчілки
30. Лесин M. Павликові. 10 червня. Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові (копія).
31. Батьків братові Михайлові. 21 червня. Архів Олени Пчілки
32. Лесин матері. 23 червня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2141/781.
33. Батьків Лесі. 24 червня. Архів Лесі Українки
34. Брата Михайла матері. 26 червня. Архів Олени Пчілки
35. Лесин матері. 27 червня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2142/782.
36. Лесин матері. Кінець червня чи початок липня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2139/779.
37. Материн Лесі й братові Михайлові. 3 липня. Архів Олени Пчілки [Цей лист написаний на другому боці запросин матері, Лесі й сестрі Ользі взяти участь у черновецькому календарі і «Бібліотеці для молодіжі». ОКК]
38. Лесин матері. 7 липня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2143/783.
39. Материн Лесі. 9 липня. Архів Олени Пчілки
40. Брата Михайла Лесі. Липень. Архів Олени Пчілки
41. Лесин сестрі Ользі. 11 липня. Архів Ольги Косач-Кривинюк.
42. Лесин матері. 14 липня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2144/784.
43. Лесин M. П. Драгоманову. 16 липня. Рукопис Лазаревського л. 7.
44. Лесин Мих. Павликові. 16 липня. Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові (копія).
45. Лесин матері. 16 липня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2140/780.
46. Батьків матері. 2 серпня. Архів Олени Пчілки
47. Лесин Михайлові Павликові. 12 серпня. Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові (копія).
48. Лесин M. П. Драгоманову. 12 серпня. Рукопис Лазаревського л. 8.
49. Батьків Лесі. 16 серпня. Архів Лесі Українки
50. Материн Лесі. 17 серпня. Архів Олени Пчілки
51. Лесин матері. 19 серпня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2138/778.
52. А. В. Верзилова Лесі. 20 серпня. Архів Лесі Українки
53. Материн бабуні. 1 вересня. Архів Олени Пчілки
54. Лесин батькові. 6 вересня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2278/918.
55. Брата Михайла батькові. 11 вересня. Архів Олени Пчілки
56. О. Ф. Франкової матері. 16 вересня. Архів Олени Пчілки
57. Батьків матері. 17 вересня. Архів Олени Пчілки
58. Брата Михайла матері. 18 вересня. Архів Олени Пчілки
59. Івана Франка Лесиній матері. 18 вересня. П. М. (копія).
60. Лесин Михайлові Павликові. 1 жовтня. Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові (копія).
61. Михайла Павлика Лесі. 18 жовтня. Архів Олени Пчілки
62. Лесин Михайлові Павликові. 20 жовтня. Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові (копія).
63. Михайла Павлика Лесі. 25 жовтня. Архів Олени Пчілки
64. Віталія Боровика Лесі. 7 листопада. Архів Лесі Українки
65. Материн бабуні. 2 грудня. Архів Олени Пчілки
66. Лесин Михайлові Павликові. 5 грудня. Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові (копія).
67. Лесин M. П. Драгоманову. 21 грудня. Рукопис Лазаревського л. 9.
68. Маргарити Комарівни Лесі. 22 грудня. Архів Лесі Українки
69. Лесин Михайлові Павликові. Самий кінець року. Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові (копія).
1891 Написано
Кінець червня чи початок липня Вставна глава до оповідання «Жаль».
8 липня На човні.
Літом Безсонна ніч.
4 серпня Кінець «Місячної легенди».
12 серпня Переклад з франц. прор[ока] Єзекіїля.
Перед 7 листопада «Братська пісня» (?).
1891
Стародавня історія. Докінчення.
1891 Надруковано
Зоря (В небі місяць зіходить смутний). «Зоря», ч. 12.
Якщо прийде журба. «Зоря», ч. 15.
Вишеньки. «Дзвінок», ч. 15.
Лелія (Казка для дітей). «Ілюстрована бібліотека для молодіжі, міщан і селян», Чернівці, кн. 2 і 3.
До руської дитини (Тішся, дитино, поки ще маленька). «Ілюстр. бібліотека для молодіжі, міщан і селян», Чернівці, кн. 3.
Сонет (Фантазіє, ти, сило чарівна). «Зоря», ч. 4.
Квіти (В великому місті). «Буковина», ч. 7.
Ридання
І. Сторононька рідна! Коханий мій краю!
II. Україно! Плачу слізьми над тобою.
III. Всі наші сльози тугою палкою. «Народ», ч. 7.
Бідні люди (з Віктора Гюго). Посвята моєму любому і вельми поважаному дядькові Михайлові. «Народ», ч. 10-12.
Над морем (В час гарячий, полудневий). «Зоря», ч. 18.
Біда навчить. «Дзвінок», ч. 23.
Збирала татарські народні узори.