17.10.1901 р. До М. В. Кривинюка
| Київ |
Дорогий брате!
Напишу Вам сьогодні щось коротеньке, бо голова наче клоччям набита після вчорашнього. Вчора власне був вечір в Літ[ературно]-арт[истичнім] тов[аристві], там читався мій реферат «про новітню соціяльну драму», читала його М[арія] Стар[ицька], по рукописі, бо сама я «не в голосі» та, може б, і не вистояла б тепер стільки на естраді. Але такий спосіб має свої неприємності, бо моя читачка часто помилялась і не раз логічні наголоси робила зовсім не там, де треба. Та крім того не дуже добре, як я бачу, викроювати реферати для прилюдного читання з статей, призначених до журналу з метою огляду літерат[урних] новинок, — все зостається якийсь рецензентський характер, невластивий прилюдним лекціям. Хоч в данім разі се ще не біда, бо не вадить публіці довідатись хоч з рецензії про ті твори, що інакше зостались би зовсім невідомими більшості публіки.
Я думала, що власне через свій рецензентський характер мій реферат не викличе живих дебатів, але він таки їх викликав, змагалося 6 чоловік: Стешенко, Ратнер, Александровський, Петровський, якийсь невідомий і Водовозов. Стеш[енко] почасти нападав на мене, почасти боронив, Водовозов цілком боронив (крім двох маленьких деталів), решта нападались головно за термін соціяльна драма в значенні драми боротьби суспільних кляс чи груп і за антитезу драми громадської драмі індивідуальній; крім того опонентам «обидно показалось», що я в новітній російській драмі не знаходжу навіть елементів соціяльної драми (в загально-європейському значенні сього терміну), а в українській знаходжу, — се і було «цвяхом» дебатів. Я була рада, що знайшлись для мене речники-однодумці, бо я сама була спроможна тільки недовгими репліками одгризатись, слабкість голосу і кашель (що власне тоді чогось причепився) зовсім заважали моїй красномовності, і якби не оборонці, то мої опоненти побили б мене силою більшости голосів і горл, а так все таки моє вийшло зверху.
Се, може, Вам смішно, що я так розписуюсь про таку «бурю в шклянці води», але се єдиний значніший факт в моєму житті за остатній час. Ви знаєте, що в Києві життя нерозмаїте.
У нас в хаті тепер малолюдно: папа поїхав в Колод[яжне], мама ще не приїхала. Минулого тижня у нас було неприємно: Маруся пролежала весь тиждень в ліжку, а я була «исправляющей должность» замість неї, досить се було мені не в пору, бо якраз треба було прикроювати реферат і приточувати до нього новий кінець, та й так були деякі справи поза домом, то я таки чимало втомилась, а тут ще Дора була на один день злягла, — кепсько було. Тепер уже всі здорові, і я можу вернутись в колію.
Від Лілі не маю звісток з того часу, як я Вам остатній раз писала. Прикро се. Чи не знаєте Ви чого про неї. З Праги прийшов їй лист з такими самими інформаціями, що й Ви писали. Я Лілі переслала листа з своєю припискою, — відповіді не маю.
Всі Ваші листи і картки дійшли.
Ноти від Вас отримала, дуже дякую. Се я хочу вкупі з Лисенком врядити в кінці сього місяця галицький вечір (реферат про молодих гал[ицьких] белетристів і галицькі пісні народні і сальонові). Будьте ласкаві, пошукайте ще квартета Нижанківського «Гуляли» (слова Федьковича), а теж «Над Прутом у лузі» і «Родимий краю» (забула, хто їх автори, але там у Львові їх всі знають).
Щодо псевдоніма, про який писала той раз, то, кажуть, що краще тільки дві остатні літери ініціялів без першої (У.), ну, «най буде»! «Над морем» нехай видадуть без жадних [приписано: без редакційних і без моїх] виносок під текстом, се конечне. Чи не озвались там буковинці? до мене, ні.
Ну, бувайте здорові. Отже не вмію писати коротенько, а голова тріщить «своєв дорогов». Чи не треба Вам чого в Києві? Стискаю Вашу руку.
Ваша сестра Леся
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 567 – 569, з архіву М. В. Кривинюка.
«Над морем» – конспіративна назва брошури Ш.Дикштейна «Хто з чого жиє».