28.10.1901 р. До сестри Ольги

Лілея моя лілейная!

Оце посилаю тобі через п. Черемисинову сього листа і листа до П. Н. Ге. Я не знаю, де, власне, живе в Петербурзі сей п. Ге, а листа мені конче треба послать, то ти, будь ласкава, запитай про його адресу або в редакції «Вестника всемирной истории» – Миллионная ул., № 34, – або просто в адресному столі, і коли не маєш часу або охоти віднести листа сама, то пошли по городській пошті, хоч краще, якби однесла сама: по нонешним временам воно певніше. Се я, бачиш, довідавшись, що «Жизнь» воскресла в обложці «Вестн[ика] всем[ирной] истории» і що рукописі, позосталі від «Жизни», перейшли до сього журналу, маю надію, чи не знайдеться там моя стаття, послана з Буковини («Михаэль Крамер»), та оце й прошу п. Ге яко співробітника нового журналу відшукати, коли можливо, мою статтю, а крім того, пояснити мені, против чого посилають мені сей «Вестник», – чи то значить, що там бажають мене за співробітницю з запевненим становищем, як було в «Жизни», чи тільки так собі, за передплатницю. (От так фраза! – сливе сторінка без одної точки!).

Не звертаюся просто до редакції, бо знаю з досвіду, що практичніше звертатись до одної виразної особи, ніж до зборного аноніма. До того ж я з п. Ге трохи знайома особисто. Можливо, що він полінується відповідати мені власноручним листом, тоді нехай би призначив тобі день, коли прийти за відповіддю. Я йому про сю комбінацію не пишу, бо не знаю, чи се тобі вигідно, а ти вже сама, коли се тобі не дуже невигідно, скажи йому про се. Дуже було б мені приємно дістатись у співробітники до сього журналу, бо мої фінанси = 0, але я не набиваюсь, тільки питаю, «что вы под этим разумеете, джентльмены», посилаючи мені свій журнал.

Не люблю я набиватись навіть з роботою, бо вже по праву чи ні, а я більше звикла, щоб мене запрошувано, а не я напрошувалась. Забула написати Ге, що коли стаття моя в новій редакції єсть, але для друку там не підходить, то нехай її віддадуть тобі. Чи не могла б ти сказати йому се на словах? Щодо співробітництва, то я, звісно, могла б без допитувань послати просто яку роботу та й побачити, чи думають мене приймати; але не хочеться мені писати «на авось», шкода праці, вже й так мені дві статті сього року пропало, у мене не стільки часу і сили, щоб писати на пропаще.

Можливо, що Ге нема в Петербурзі, то я вже напишу просто в редакцію «В[естника] всемирной] ист[ории]», а ти навідаєшся за відповіддю. Добре? Тільки не відкладай надовго вияснення сеї справи, бо мені хотілось би покінчити з нею скоріш, аби вже знати свої перспективи. Як з сього всього нічого не вийде, то подамся кудись до «Мира божия» абощо, хоч приємніше було б мати діло з людьми, що вже мене знають, ніж шукати дороги під невідомі пороги. В моїх, та й не тільки в моїх, інтересах, щоб я знайшла собі заробіток скоріше. Я вже було звикла мати хоч які-небудь свої власні гроші і не здавати з них справи нікому, отже, тим трудніше вертати тепер до status quo. Я знаю, що ти і всі наші дивуєтесь моїй психології в сьому напрямі, але вже така вона – що робить. Я маю власні довги і власні заміри, отже, мушу мати для них і власні гроші.

Скажу тобі, що у мене було невимовно тяжке почуття при виїзді п. Крив[инюка] за кордон: він бігав по Києву за позичкою, я мусила дивитись на се і пальцем не рушити, бо не маю ні шеляга. І се після моїх торішніх обіцянок! Я знаю, що він не винуватить мене, але я почувала себе «лишенною всех прав состояния» – дуже се важке почуття. Хоч не завжди буває приємне почуття і в «постійного співробітника», коли він мусить писати не тоді і не так, як хочеться, та все ж краще, ніж моє теперішнє, – принаймні тоді хоч матеріально чоловік «сам собі пан».

Не докоряй мені за вечори з рефератами: коли я не можу дати просто гроші на справу мені дорогу, то даватиму хоч свою працю і захід, поки спроможуся. До того ж мені се не коштувало дуже багато: реферата я не писала наново, а тільки викроїла з давньої статті про соц[іальну] драму; музикальну частину вечора я на себе не брала і по артистах не ганяла, тільки по просьбі Общества написала дві записки, та й годі. Трохи, правда, іритували всякі проволочки з розрішенням від попечителя та безтолкові відкладання вечора без своєчасних про те оголошень від Общества. Втома ж була тільки при дебатах після реферату, бо почались вони вже після кінця програми вечора і тяглися довгенько, бо опонентів було аж п’ять, з них толкових два (Стешенко і Водовозов), а решта зовсім безтолкових, таких, що мимоволі все згадувались приказки: «Говори, Грицю, богородицю, а я буду господи помилуй», «Ти йому образи, а він тобі луб’я» і т. і.

Однак розписалась я занадто довго, а часу мало, тепер уже 4 г[одини], в 7 Черем[исинова] їде, а я ще маю скінчити збирати для неї гроші (25 p.). Отже, спішусь.

Я думаю, що п. Кр[ивинюк] вибрав Львів головно через те, що ні з чеською, ні з нім[ецькою] мовою не справився. Крім того, знайшлись деякі інтереси у Львові, що його там затримали, – се, може, й добре, бо він з тих людей, що не можуть жить тільки власними інтересами. Користь з його пробування у Львові вже й тепер є. Згодом, як йому обридне Львів, звісно, можна й далі поїхати. Сподіваюсь, що він нічим там не скомпрометується, бо, крім мене та Ради, ні з ким із киян не переписується, а я, звичайне, не можу його скомпрометувати. Я вмисне просила його тільки до мене звертатись. Агрономії не вибрав він через те, що не сподівається потім заробітку з неї, так принаймі він казав мені.

Запевне, я можу тільки похвалити тебе, що ти вірно тримаєшся своєї медицини. Кому ж би з того була потіха, якби ти зосталась жінкою без професії, потративши 2½ роки інтенсивної праці надаремне? Розваживши добре, здається мені, що тобі не прийдеться бути сю зиму за кордоном, хіба що в гості на різдво поїдеш. Бо в Австрії без німецької мови ти студенткою бути не можеш, навчитись же її за одну зиму, певне, ніхто не в стані. Без півкурсового свідоцтва взагалі не варт їхать, бо «надзвичайною» нема користі бути, а замість того, щоб їхати на остатній семестр, то краще вже скінчити його раніш в Петерб[урзі], бути вільною літом, а на осінь уже починати щось певного. Так мені представляється діло, хоч, може, я й помиляюсь. У всякім разі, я суджу об’єктивно, а тут же треба приймати на увагу і суб’єктивний бік справи, коли не хотіти попасти в педанти.

Коли надумаєшся їхати до Львова на різдво, то починай заходи про се заздалегідь, щоб тебе не затримали з паспортом тощо. Мене, правда, не затримували, але я людина без офіціального становища, а ти студентка, то, може, до тебе інакше віднесуться. Куди «на південь» хотіла б ти перетягти п. Крив[инюка]? Коли у Францію, то як же він врядиться з франц[узькою] мовою, не знаючи з неї нічогісінько? Коли в південну Німеччину або в Тіроль, то вам обом треба щось думать з німецькою мовою. Хоч п. Крив[инюк] відносився так, що се пусте, але я думаю, що се не пусте освоїтись одразу і з новою мовою, і з варіантами в програмі, прилучивши до того і нормальну, вже саму по собі чималу, роботу.

Коли я закидала папі про те, що тобі вадить жити в Петерб[урзі] і варто їхати за границю, то він сказав: «Она сама этого не хочет, т[ак] к[ак] считает оставление института равносильным оставлению медицины вообще». Чому він се сказав? Чи справді на основі якихсь твоїх слів?.. Ну та вже аби всі інші умови уладнались, а «согласие родителей» завжди якось, чи сяк, чи так, здобудеться. Ти все ж таки Glückskind, la Mascotte, недарма і «линовище» знайшла, отже, справи твої можуть тільки якийсь час зле стояти, а взагалі провалитись не можуть.

Про моє здоров’я не турбуйся, я не дам йому розклеїтись серйозно. Але ж їхати в Італію «з бухти барахти» якось чудно. Завтра я йду до Яновського і пораджусь, чи справді ся подорож потрібна, та спитаю, як він знаходить мій стан взагалі, і буду триматись всіх приписів і режиму – далебі! Я часом, правда, трохи кисну, але ж коли було інакше зо мною в той сезон, коли надворі не літо? Побувавши у Ян[овського], напишу тобі. А тепер бувай здорова.

Наші всі здорові, збираються писать тобі. Мами ще нема, буде в Гадячі ще тижнів два.

Цілую тебе міцно, міцно, міцно!!

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 286 – 289.

Вперше скорочено надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 252 – 254. Українською мовою повністю вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 379 – 381.

Подається за автографом (ф. 2, № 322).

«Вестник всемирной истории» – щомісячний журнал історії літератури і науки. З № 7 – нової літератури та історичної науки. Виходив у Петербурзі в 1899 – 1902 рр., y 1903 – 1908 рр. – під назвою «Всемирный вестник».

«Жизнь» воскресла в обложці «Вестн[ика] вceм[ирной] истории» – Ці відомості виявилися невірними.

дві статті сього року пропало – «Новейшая общественная драма» та «Михаэль Крамер».

без німецької мови – у виданні 1978 р. стоїть «без грецької мови». Я вважаю це очевидною помилкою.

la Mascotte (Маскотта) – героїня однойменної опери Шіво та Дюрю, музика д’Одрана. Маскотта приносить щастя всім, хто з нею зустрічається.

Яновський Федір Гаврилович (1860 – 1928) – український терапевт, професор, з 1927 р. – дійсний член АН УРСР.