6.10.1901 р. До М. В. Кривинюка

Дорогий брате!

Винна я перед Вами, що не писала досі, та вже простіть «по велицей милости своей», тим більше, що листа закритого я тільки вчора ввечері отримала, а остатню коресп[ондентку] позавчора, на першу не було так що й відповідати. Приємно, що Ваші справи починають вже набиратись якогось виразнішого характеру, але становище з «жіночою медициною» зовсім неприємне. До речі, з жіночою медициною: я вже нічого не розберу, — то папа казав (писав, властиве), що він не може утримувати Лілі за границею, хоч вона і бажає туди, а тепер каже, що то вона сама вважає «выход из медиц[инского] Института и переселение за границу равносильным оставлению медицины вообще»… Тут уже хіба Ліля поможе розібратись. (Писала вона в остатньому листі, що мається незле, тілько горло часом поболює та очі трохи томляться, а це приїхала на днях Щербань, то казала, що у Лілі таки не трохи очі болять, а так, що не раз зовсім читати й писати заважають, що лікар органічної порчі не бачить, але й сказати напевне не може, чи то від анемії, чи від нервів) У всякім разі, се дуже прикро, боюсь, коли б вона серйозно не розхитала собі здоров’я тею медициною, тоді буде ні собі, ні людям. Сьогодня пишу їй експортацію, побачу, що вона відповість. Без міри досадно, що вона так погано провела літо, і досадно теж, що наші винуватять в цьому всіх і все, окрім самих себе — невже справді вони щиро не бачать своєї вини? Чи тілько не хотять признатись?.. Ну, та що вже про те говорити, все одно не поможеш. Буду говорити про діло.

Я думаю дати аполог «Просвіті», як люди радять, а ініціяли автора – «(У)країнець (С)вого (Д)ому» можуть все-таки стояти під заголовком своїм порядком, а як «Просв[іта]» має гроші на видання, то і owszem, бо мої на доріжці не валяються. І. М. каже, що Старосольський може, коли хоче, умістити його хрію в своїй часописі, а коли не хоче (може йому вже не на часі), то чи не прийме теж «Просвіта» (нехай лиш там не змішають псевдонімів та не підпишуть і його Українцем; мені колись так трапилось, що мене Чайченком підписали).

Запитайте там Сімовича, що він робить з моїми віршами і чи не час гроші посилати.

Нехай Г[анкевич] не балакає дурниць, я йому виразно казала про відбитку не тільки «Над морем», то він забув, а якби був ласкав обізватись до мене хоч раз за все літо, то я б йому нагадала. Я стою на своєму, що зо мною він обійшовся зовсім не по-європейськи і не по-джентельменськи, тож нехай його хто хоче оправдує, а я не прощаю і діла з ним більше ніколи ніякого мати не хочу (йому, запевне, від того ні тепло, ні холодно, але то я вже для власної сатисфакції пишу), коли б дав Бог хоч тепер якось розв’язатись. Що набор розкинутий, то пусте, річ така невелика, що передрук не повинен дорого коштувати, але нехай не моняються, бо й так вже пізно, нехай зараз же беруться за передрук. Як на мене, то я б інтерпеляцій ніяких не ждала, бо то довга казка при галицьких нравах, а послала б передрукувати (без пропусків, звісно) на Бук[овину], де прокураторія незалежна від галицької і ліберальніша. Не я сама так думаю; зрештою, Вам зблизька, може, видніше, чи варто, чи ні, надіятись на інтерпеляції (а що, коли прокураторія поставить на своєму і без пропусків не позволить?). Г[анкевич] каже мені (через Ф[ранка]), що нерозбірність почерку манускриптів заставила його покласти їх під сукно, – се чиста «безличність»! То не міг він додивитись зараз же до почерку? Або хоч за ціле літо? Чого ж гнітив досі і мовчав, як забитий? Фу, злість бере!!!

Оце вже треба кінчати, бо 11 хутко, значить, спати пора. Думаю, що мій лист не дуже то консенквентний, бо писаний під папині розмови увесь час (тільки тепер сама в хаті лишилась), розмови про мамині будови і т. п. Вам добре відоме… Однак я напосілась таки написати листа тепер, бо завтра може не бути часу: кінчаю приладжувати реферат для вечора Літерат[урного] общ[ества] (26, в середу), що, власне я уряджую «ко всеобщему удовольствию» (яка mania grandiosa! га?); крім того, маю масу листів на черзі і так деяких практичних справ, а се мені, непрактичній людині, найгірша біда.

Сьогодні Оксана, Рада і Дора цілий день просиділи на пріютській льотереї – видавали виграни! A propos, чи льотерея «Бояна» вдалась? Не казав Вам хто-небудь?

Як-небудь при нагоді (навмисне йти не варт) розпитайте там в Тов. (у Белея, чи Беднарського, чи Гнатюка, чи кому о том ведать надлежит), як там іде продаж моїх перекладів «Книги пісень» і віршів «На крилах пісень», – чи маю я надію за те який грейцар отримати? Цікаво теж, – так для статистики, бо гроші мені за те не належать, – скільки розійшлось моїх «Дум і мрій», може, дуже мало, то все одно, не соромтесь повідомити. Тільки все це при нагоді, а клопоту собі з тим не завдавайте, бо Ви і так зайняті.

Скажіть моєму шановному другові, що я його просьб не забуваю і все зроблю, що в моїй силі, зрештою може писати до мене, коли хоче про що нагадати. Дуже рада, що він Вам сподобався, я його люблю над усіх галичан. Привітайте його від мене і від його приятелів.

Ну, бувайте здорові! Напишіть, як далі пішли Ваші діла, а я не лінуватимусь відповідати. Спільним знайомим моє вітання.

Стискаю Вашу руку і здоровлю усім гараздом.

Ваша сестра Леся

Примітки

Подається за виданням: Листи так довго йдуть…: знадоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці у Празі. – К.: Просвіта, 2003 р., с. 22 – 24.

Лист опублікований з вилученням фрагменту у книзі Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости» (Нью-Йорк, 1970) на сторінках 566-567. Без вилучення подається вперше за автографом: Національна бібліотека Чеської республіки, LU1/17/00.

Лист написаний з Києва до Львова, адресований на ім’я В. Гнатюка «для Кривинюка» і посланий з Ковеля, ковельські штемпелі 28 і 29.09.1901 р.

Тут дата зазначається за Хронологією, оскільки в автографі відсутня.

з жіночою медициною – Мова йде про навчання Ольги Косач, сестри Лесі Українки.

Щербань Настасія Кирилівна – товаришка Ольги Косач по навчанню в інституті.

Стешенко Іван Матвійович (1873-1918) – історик, літератор, педагог, громадський діяч. У 1917 р. – член уряду УНР. Чоловік Оксани Старицької.

Старосольський Володимир (1878-1942) – учасник студентського руху в Галичині, у 1901 році – редактор журналу «Молода Україна».

мене Чайченком підписали – Леся Українка мала на увазі альманах «Складка» (Харків: 1896 р.), де її нарис «Щастя» мав помилковий підпис «В.Чайченко». Цим псевдонімом користувався Борис Грінченко.

Сімович Василь Іванович (1880-1943) – український літературно-громадський діяч.

що він робить з моїми віршами – в цей час В.Сімович готував до друку збірки Лесі Українки «Відгуки».

Ганкевич Микола (1869-1939) – один із засновників Української соціал-демократичної партії в Галичині, редактор газети «Воля» (1900-1907).

про відбитку не тільки «Над морем» – згідно з ключем шифрування, «Над морем» мало означати брошуру Ш.Дікштейна «Хто з чого жиє».

інтерпеляцій ніяких не ждала – слід думати, що друк соціалістичних брошур у Львові зіткнувся з цензурними перепонами, і на них була подана скарга.

Беднарський К. – керівник друкарні Товариства ім. Шевченка.

Гнатюк Володимир Михайлович (1871-1926) – український фольклорист і етнограф. З 1898 р. – секретар Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка.

моєму шановному другові – Михайлу Павлику.