Сідон і Тір. Карфагена

Леся Українка

Походи та напади єгипетських царів XVIII, XIX та XX династій не спинили поступу торгівлі фінікійської. Фінікійці і не дуже змагалися з єгиптянами, хутко признавали владу їхню, входили з ними в спілку і то навіть було корисно для фінікійців, бо вони здобували собі право торгувати та їздити скрізь по Червоному та Середземному морю. Під час підданства єгиптянам фінікійці заложили колонії на західному березі Малої Азії на Кіпрі, на Криті, та на деяких островах Архіпелагу та на північному березі Африки. Сідон з малого рибальського сельця зробився великим торговим містом і до нього перейшла сила Араду та Біблосу. Він мав велику владу над морем. Коли в ньому зібралося багато племен ханаанських, вигнаних жидами з Палестини, то рух колонізації пішов ще шпарче, може бути, що то власне тоді фінікійці посунули свої колонії до Африки і може близько того часу вони пробували селитися в Греції, як то видно по грецьких легендах про фінікійця Кадма.

Сила Сідону пропала за царя Рамзеса III, коли филистимці оселилися на полудні Палестини. Филистимці хутко переважили сідонян в торгівлі та в піратстві і навіть цар филистимського міста Аскалону напав на Сідон і звоював його. Тоді більшість мешканців з Сідону перейшла в Tip і Tip став осередком сили фінікійської.

Tip (слово Tip значить скеля) складався з двох міст: одно було на островку близько берега, друге проти нього на березі, те друге місто греки прозвали Палаітір (старий Tip), однак невідомо, котре місто старіше. В тірській легенді говориться, що обидва міста збудували одночасно два брати – Самерумос та Узоос. В обох містах було по церкві бога Мелькарта, що нагадував Геракла грецького. Краща церква Мелькартові була на острові, там було два стовпи, один золотий, другий ізумрудний і вони світили в ночі, так каже Геродот, може то були скляні стовпи з ліхтарями в середині. Ймення Мелькарт значить «цар міста», здається, то була друга постать бога Ваала, а разом з богинею Астарот вони складали трійцю, подібну до єгипетської.

В Тірі найбільше поважали Мелькарта і тірські мореходці скрізь по головних своїх пристанях морських ставили церкви або стовпи Мелькартові. Греки, заселивши згодом ті фінікійські пристані, побудували там церкви, замість Мелькартові, Гераклесові, своєму героєві мандрівцеві. «Гераклесові стовпи» на Гібралтарі нагадували Мелькартові стовпи в Тірі; на острові Мальті теж знайдено дві фінікійські колони з написами. Скрізь, де потім повстали грецькі міста з назвою Гераклея, можна думати, що там були фінікійські пристані з церквами Мелькартові. Деякі історики бачать в грецьких легендах про мандрівки Гераклеса спогади про мандрівки фінікійських купців та піратів.

Хоча жиди й ворогували з племенами фінікійськими, що жили в Палестині, але з фінікійцями, надто з тірійцями приморськими були завжди в згоді, а часто і в спілці торговій і військовій. Жиди продавали фінікійцям збіжжя, олій та бидло, а фінікійці жидам дерево, метали та ремісничі вироби. За часів Соломона фінікійці та жиди провадили велику спільну морську торгівлю чужеземними товарами. Той же Соломон спровадив майстрів із Фінікії, щоб будувати велику церкву в Єрусалимі, бо у жидів ніколи не було своїх добрих майстрів, а фінікійці здавна славились яко добрі майстрі, надто ж яко золотарі. Церква Єрусалимська була дуже славна по цілому Сході. Легенда каже, ніби Соломон давав в нагороду за збудування її скілька міст в Галілеї цареві тірському, але той не взяв, «бо йому здавалося того замало», каже Біблія, але скоріше хіба через те, що для морської держави нецікаво було розширяти свої земні границі.

До нас дійшло скілька йменнів нащадків того тірського царя Гірама, але всі вони дуже покалічені грецькими перекладами та переписуваням, та й взагалі ті ймення нічого не роз’ясняють в історії Тіру. А здається, що та історія була дуже турботна в часи панування Гірамової династії. Принаймні ось одна розповідь про ті часи, яка до нас дійшла у грецькому переказі: внука царя Гірама забили сини його мамки, і самі захопили собі царство, але після знялося повстання і на царстві сів Ітобаал, старший святець богині Астарот, його ж дочка Ієзавель пішла за жидівського царя Ахаба. Підчас отих турбацій було ще повстання рабів (можна думати, що то було повстання народу проти панів-купців, а в той самий час панська і царська влада сперечалися між собою). Онук Ітобааловий лишив по собі на царстві дочку Еліссару та сина Пігмаліона, а Еліссара пішла заміж за свого дядька Сіхарбала, першого чоловіка в місті після царя, старшого святця бога Мелькарта.

Сіхарбал був дуже багатий і Пігмаліон, позаздрившися на його скарби, забив його при олтарі. Еліссара втекла, забравши скарби свого чоловіка, і поїхала морем до північного берега Африки, де вже здавна були фінікійські колонії. Там, близько давньої фінікійської колонії Утіки, на місці города сідонського Камбе, Еліссара заложила нове місто Картадаст, що греки прозивали Кархедон, а римляне Картаго (Карфаген, Карфагена або Картагіна по теперешній вимові). Еліссара ся, більше відома під йменням Дідони (що значить утікачка), єсть може легендарна особа, тільки в Карфагені їй віддавалася шана немов богині. Карфагенці казали, що вона закололася на кострищі від того, що її засватав цар того краю, а вона бажала зостатися вірною пам’яті свого покійного чоловіка. Римський же поет Віргілій заставляє її заколотися від нещасного кохання до мандрівця Енея.

Закладини міста Карфагени були десь в половині дев’ятого віку до Р. X. То була пора найбільшої сили міста Тіру і найбільшого розвитку його колонізації. Коли греки потроху витіснили фінікійців з островів Архіпелагу, то вони почали закладати міста на західному побережжі Середземного моря, в Іспанії, Галлії, Італії, Сіцілії, Мальті, Корсіці, Сардінії та на островах Балеарських. На заході розширились і процвітали колонії фінікійські, але стара Фінікія на сході була в тяжкому стані. Ассірія росла і загрожувала фінікійській незалежності. Арад, Біблос, Сідон і Tip платили податки Асурназірпалові.

Цар тірський Елулай повстав проти Ассірії за царя Салманасара. Інші міста фінікійські не пристали до Тіру, а ще послали 60 кораблів ассірійцям на підмогу, але 12 тірських кораблів одбилися від них усіх. Тоді наступив Салманасар і тримав Tip в облозі 5 літ, він хотів безвіддям довести Tip до краю, але тірійці покопали колодязі в місті і таки витримали облогу. Саргон, що забрав Кіпр, теж обложив Tip, але надаремне, тільки вже син його Санхеріб звоював Tip, се було в 700 р. до Р. X. Tip стався підданим Ассірії.

Підчас облоги Тіру Сідон знову набрав сили, але потім, коли він повстав проти Есар-Гаддона, то був зруйнований, a його мешканці виведені в Ассірію. За Асурбаніпала Tip та Арад пробували повстати, але повстання хутко було задавлено.

Напад скіфів визволив фінікійців від Ассірії. Але знов Саїська династія єгипетських царів забрала Фінікію, а що влада єгипетська була легша від ассірійської, то фінікійці не дуже й змагалися проти неї. Отож тоді за царя Неко відбулася та подорож фінікійців навколо Африки, про яку говорилося давніше. Але от Халдея виступила замість Ассірії, і всіх народів підданих Єгиптові або прихильних до нього спіткала лиха доля. Навуходоносор, зруйнувавши Єрусалим, пішов на Tip і тримав його в облозі 13 літ. Невідомо, чим скінчилася та облога, одні кажуть, що Tip був забраний, другі кажуть, що ні. Певне тільки те, що коли цар єгипетській Апріес пішов на Азію, то фінікійці вже були проти нього. При помочі греків він подолав Tip, Сідон та Кіпр, але не довго там утримався, бо хутко його подолав Кір і вся Фінікія покорилася Персії (V в. до Р. X.).