09.1895 р. До С. М. Драгоманова

Dévise: Honni soit qui mal y pense! autrement la lettre prochaine je t’écris en russe, alors nous verrons!…

Cher petit (pardon! — grand!) cousin! Il y a déjà une bonne huitaine [de] jours que j’ai reçu ta gentille lettre qui mériterait une réponse plus prompte que ça, mais… toujours ce maudit «mais»! Tu ne peux pas t’imaginer comme j’étais occupée tout ce temps ici, — moi, si fénéante à Sophia, — outre le travail de ménage il y avait encore quelques malades parmis les paysans qu’il fallait soigner, c’est а dire venir chez eux plusieurs fois par jour et même la nuit quelquefois. La fin de tout ça était que j’ai tombé malade (comme il fallait s’y attendre!) mais ce n’était qu’une petite fièvre dont je suis déjà tout а fait remise, la preuve que j’écris des lettres. Dommage qu’il n’y a pas chez nous de grands événements а te rapporter, personne n’a fait d’assension (par la simple raison qu’il n’y a pas de montagne chez nous). Nous passons notre temps tous doucement moi, papa et Dora, les autres sont à Kiew. Demain peut être maman viendra et alors moi j’irais à Kiew et maman restera à ma place ici… Ah, ah, je dois finir! et sais-tu pourquoi? — faute de papier! Voila ce que c’est que la campagne russe. Ecris moi des longues lettres parce qu’il ne peut jamais arriver à toi un malheur pareil — manque de papier. Ta cousine а jamais qui t’aimera toujours.

Lesia

Девіза: ганьба тому, хто буде лихої думки! Інакше я пишу тобі мого наступного листа по-російському, тоді побачимо!..

Дорогий маленький (вибач! — великий!) кузене! Уже добрий тиждень пройшов, як я одержала твого милого листа, що вартий був би швидшої відповіді, ніж ця, але… Завжди це прокляте «але»! Ти не можеш собі уявити, як я була зайнята тут весь цей час, — я, що була така ледача в Софії, крім роботи по господарству, було ще кілька хворих селян, що потребували догляду, себто треба було ходити до них кілька разів на день і навіть часом уночі. Вкінці я захворіла сама (як і треба було сподіватись), але це була тільки маленька гарячка, з якої я вже зовсім видужала, доказом чого є те, що пишу листи. Шкода, що у нас нема великих подій, про які я могла б тобі розказати. Ніхто не здобув вершка гори (з тієї простої причини, що у нас нема гори). Ми проводимо час спокійно, я, тато і Дора. Інші вже в Києві. Завтра, може, приїде мама, і тоді я поїду до Києва, а мама залишиться на моєму місці тут… Ах, ах, я мушу кінчати! І знаєш чому? Паперу забракло! Ось як воно є на селі в Росії! Пиши мені довгі листи, бо тобі ніколи не може трапитись подібне нещастя — брак паперу.

Навіки твоя кузинка, яка тебе завжди любитиме,

Леся

Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 338 – 339, з рукопису Г.Лазаревського.