Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

14.08.1903 р. До І. Я. Франка

Зелений Гай Гадяч, хут[ор] Зелений Гай,
Полтавщина, 1 – 14/VIII 1903

Дорогий товаришу!

Дякую за дозвіл перекладати і за відповідь на мої питання. Та се мушу іще трохи докучити Вам питаннями. Просить мій видавець з фірми «Донская речь», чи не дозволили б Ви подекуди затушувати трохи антижидівські місця в таких речах, як, наприклад, «Ріпник», де, властиве, на місці жида міг би бути експлуататор якої іншої, неозначеної національності. З огляду на остатні події в Кишиневі, російські ліберальні видавництва відносяться дражливо до таких положень, що можуть в очах публіки наблизити їх до лихої слави публіциста Крушевана, ярого антисеміта і ретрограда з газети «Бессарабец». Може, се трохи пересадна дражливість, але в різкі моменти політичного життя вона досить зрозуміла.

Коли Ви не згоджуєтесь, однак, на жадні зміни, то все ж будьте ласкаві написати про се таки зараз, хоч на кореспондентці, – нехай там видавництво радить собі передмовами, примітками чи як хоче. Коли ж згоджуєтесь, то напишіть, чи доручаєте мені ту «затушовку», чи самі її переведете? Річ іде про три оповідання – «», «» і «». Чи не можна виключити хоч такі фрази, як: «Хоч то жид розумно радить, але все жид жидом, вірити йому не можна» («Ріпник», ст. 68)? Малоосвічена публіка не завжди вміє одрізняти слова автора від думок його діячів і приймає такі сентенції за поради людей, «що книжки пишуть», себто авторитетних. Видавець мій питає, чи не можна подекуди замінити слово «жид» словом «кулак» («глитай») або якимсь іншим синонімом експлуататора?

Зробите мені безмірно велику послугу, коли відповісте швиденько на се моє питання.

Про мою аферу з Трушем не буду Вам писати, бо, на мою думку, вона не має ширшого значення і не варта Вашої уваги, а, крім того, виправдуючи себе, я неминуче мала б вид, ніби хочу дискредитувати в Ваших очах мого противника, а мені се ні на що не здалось. Се вже діло скінчене. Я ж не вважаю зовсім, що les amis de nos ennemis… і тому нічого не маю проти того, щоби Ви, називаючи мене «дорогою товаришкою» (в щирість Ваших слів я вірю), відносились з прихильностю і довір’ям до п. Труша, бо, дійсно, Вам нема жадної причини відноситись до нього інакше.

Щодо самого принципу les amis de nos ennemis sont nos ennemis, то я вважаю його гідним часів Montecchi et Capuletti, a не XX ст., і мені дивно, що високоосвічені і культурні люди наших часів можуть ще свідомо признаватись до таких survivais. Адже я не вимагала від п. Грушевського і його приятелів, щоб вони конечне погодились з Павликом, коли хочуть бути в добрій згоді зо мною, то чому ж вони жадають, щоб я з ним посварилась задля доброго тривку з ними? Моя знайомість з Павликом давня і завжди була зовсім незалежна від внутрішньої політики Товариства імені Шевченка, котрої я в розмовах з ним стараюсь і не зачіпати. Нас зв’язують зовсім інші інтереси і традиції, котрих навіть і не можна порвати отак, по першому сумніву в правоті Павлика супроти Грушевського чи кого там іншого.

І взагалі я зовсім не заміряю пристосовувати моїх відносин з Вашими земляками до кружкових справ львівських, бо прийшлось би мені попасти в такий лабіринт, якого ні мої нерви, ні моя вдача не витримали б. Не говорю вже про те, що з Італії, та й з Полтавщини, розбирати львівські кружкові звади дуже загайно, а здати собі з них справу за 1½ дні пробутку у Львові і зовсім неможливо. Та й яке практичне значення може мати моя опінія в сих справах? На діла товариства я жадного впливу не маю, так само як і на особисте поводіння його членів. Я інтересуюсь його літературно-науковою діяльністю і твердо вірю, що «роздрапати» його тепер вже ніхто не в стані, хоч би й хтів, отже, решта мене мало обходить. Тільки ж, звісно, «насильно мил не будешь», і як хто конечне хоче уважати мене за ennemie, то я тому не буду накидатись в amies, хоч, зрештою, і пакостів жадних робити не буду, буду просто незнайома, та й вже.

Тут тільки підношу той факт, що Павлик ніколи не брав мені за зле моїх зносин з його противниками (принаймні не виявляв того ні одним словом), і якби я, користаючи з запрошення, спинилась переїздом у пані Грушевської (чого не зробила тільки з огляду на меншу знайомість і на клопіт для її родини від пробування в домі чужої, хворої і «бродячої» людини), то з того б не вийшло жадної трагедії між мною і Павликом, я в тім абсолютно певна. Чи він зо всіма так толерантно обходиться, чи тільки зо мною, бо знає мої «оригінальні» погляди в сьому напрямі, того не знаю, у всякім разі, якби він обходився інакше, наша знайомість не могла б так довго тривати, бо я найменшої тіні моральної тиранії з боку моїх приятелів не зношу. Я вибираю собі не amis de mes amis, але amis de mes idées, хоч би случайно і не всі ті amis любилися межи собою.

Мені дуже приємно, що, очевидно, Ви тримаєтесь чогось близького до мого критерію в сім напрямі, коли не прилучаєтесь до бойкотування ennemis de vos amis, a навіть, при нагоді, буваєте в хаті одного, щоб одвідати другого, та й тепер пишете їй прихильні листи. З свого боку, я скажу, що Ви для мене не «чий», а «сам свій», або коли вже конче треба з тим рахуватись, чи Ви ami, то Ви для мене l’ami de la sainte Poésie, la plus grande et la plus constante de toutes mes amies. Тому я навіть не питаю, кому з людей Ви друг, а кому ворог, хоч би між тими людьми були і мої близькі чи приятелі. Для мене в Вас є завжди щось таке, що стоїть вище всяких кружкових, котерійних та інших справ «от мира сего». Товаришування наше, здається мені, власне, «не от мира сего», не каламутьмо ж його всякими survivais, бо вони нижчі від нього.

На закінчення реферую Вам прохання української молодіжі з петербурзьких вищих шкіл. Молодіж та має сеї осені видати маленький збірник, до котрого запрошує Вас, Кобилянську, Стефаника і мене, причім просить мене бути посередницею між нею (молодіжжю) і Вами трьома. Сповняючи її бажання, запрошую Вас, шановний і дорогий товаришу, помогти українській молодіжі на чужині в її заходах коло рідної літератури. Що дасте, все буде благо і прийметься з подякою.

Прошу пробачити за той клопіт, що я раз у раз Вам завдаю, але таки мушу просити про скору відповідь.

Бувайте здорові та не томіться господарством.

З глибокою і щирою повагою

Ваша товаришка Леся Українка


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 82 – 85.

Вперше надруковано в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 290 – 294.

Подається за автографом (ф. 3, № 1620).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 707 – 710. Істотних різночитань з виданням 1979 р. нема.

Видавець з фірми «Донская речь» – H. Парамонов. Докладніших відомостей немає.

Події в Кишиневі – На початку квітня 1903 р. чорносотенці вчинили в Кишиневі великий єврейський погром, різко осуджений прогресивною громадськістю в Росії.

Крушеван П. О. – редактор чорносотенної газети «Бессарабец», що видавалася в Кишиневі. Докладніших відомостей немає.

«Слимак», «Сам собі винен» і «Ріпник»з цих оповідань надруковано тільки «Сам собі винен». Доля перекладів інших оповідань невідома (можливо, вони не сподобались видавництву).

Про мою аферу з Трушемдив. лист Лесі Українки до М.В.Кривинюка з 19.06.1903 р.

Montecchi et Capulettiперсонажі трагедії В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта».

В хаті одного, щоб одвідати другого – І. Франко завітав до М. Павлика, щоб побачитись з Лесею Українкою.

Котерійний (від франц. coterie – гурток, згуртована група людей) – гуртковий; стосується людей, які переслідують вузькі, корисливі цілі.

Видати маленький збірник – З невідомих причин альманах, який планували видати студенти-українці петербурзьких вузів за участю Лесі Українки та її сестри Ольги Петрівни, не вийшов.