Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Листи Лесі Українки / 1903 р. / 15 – 23.08.1903 р. До О. Ю. Кобилянської

До О. Ю. Кобилянської

2 – 10 (15 – 23) серпня 1903 р. Зелений Гай Гадяч, Зелений Гай,
2 (15).VIII 1903

Що то хтось любий та чорненький думає, що не їде до когось? Чи то все ті прокляті німці винні? Хтось уже дожидає когось так! Нехай би хтось приїхав таки сього місяця, то був би міг звідати Полтаву з нагоди відкриття пам’ятника Котляревському (то буде 30 серпня ст. ст.). Там, у Чернівцях, відай, вже є у людей відозва від полтавців з тої нагоди. І до моря хтось та й ще хтось поїхали б собі. Ей, нехай хтось приїде, нехай! Та то зовсім і недорого: хтось з Новоселиці платив до Києва тільки 8 р. за II клас і не потребував нічого надавати. Ну, як хтось матиме тільки 25 гульденів, то вже може хоч до Києва приїхати, таки може! А 25 г. комусь, в крайнім разі, і родичі та брати повинні б скласти, бо хтось конечне мусить мати якісь вакації, інакше готов заслабнути на тій роботі, і тоді сама родина на тім найгірше вийде. Хто тоді їх всіх там буде глядіти? Хтось нехай приїде, і вже.

То тільки шкода, що хтось не хоче до Гадяча їхати, бо комусь (білому) в Києві буде тепер не дуже приємно і хтось волів би якнайменше там бути. Та дурна справа з Трушем стала клином між мною і кревними, а як ще він сам буде в Києві (мав, власне, тепер приїхати), то, певне, ще більше поб’є клинів, і буде тоді мені з ними і стрічатись тяжко і не стрічатись гірко… Хтось, натурально, се тільки до когось пише, а більш ніхто не потребує того знати.

У нас тепер з гостей є тільки Кривинюк, був Квітка, та вже давно виїхав знов на Кавказ (ледве дістався через страйки в маринарці та на залізницях). Татко теж від’їхав, пробувши з місяць тут; пише, що в Києві вже все вернулось до спокою, а то були великі страйки і розрухи, як і скрізь на полудні Росії.

Хтось реферує комусь просьбу від молодих українців з петербурзьких вищих шкіл і від Лілі зосібна, аби хтось був ласкавий дати щось до збірника, що має видати восени тая молодіж. Хтось знає, що комусь трудно писати, але, може, таки там десь щось найдеться. Та молодіж запрошує тільки когось, та ще когось, і Стефаника, і Франка та й більш нікого, чомусь собі так уподобала. Хтось щось дасть, а хтось?

Хтось все має листів, листів, листів – силу писати! І так всього іншого. Написав ще одну сцену до «Кассандри», а як ще одну напише, то вже буде кінець. Тепер от зараз напише заміточку до «Ruthenische Revue» і попросить когось переслати (поправивши мову, коли хтось ласкав), бо хтось знов згубив і забув адресу. Хтось би дуже хотів, щоб та заміточка якось дісталась в передрук до видань ганноверських і тих, що друкуються plattdeutsch’ем, – чи не міг би Сембратович якось того сягти, бо хтось туди жадних доріг не знає.

Чи хтось відослав книжки до Delle Grazie? Хтось би їй охочий написати, та не сміє, поки не знає, що книжки послані. Нехай хтось когось сповістить з ласки. Всі наші здорові і когось вітають. Мій привіт всій родині (а комусь пасси дуже дрібненькі).

10/VIII. От і досі хтось якийсь листа не відправив! То через сю німецьку замітку (комусь таки німеччина тяжко йде, не так, як комусь!). А тим часом ще й перебилась робота всякою кореспонденцією наглою, та хтось не хотів уже замітки від листа розлучати. Хтось мало не поїхав до Києва, але якось обійшлось. Комусь дедалі все неприємнішою стає думка про побут в Києві, бо хто зна, які відносини будуть у когось з Радою… Хтось дуже Раду любить, але є такі, що заборонили Раді з кимсь бачитись і знатись, а нарешті просто ставлять причиною свого власного зірвання з Радою когось! Я не думала, що можна ще й в такий низький, негідний спосіб зривати відносини, що нібито були щирі. Адже «любити вічно» ніхто не обов’язаний, тільки ж треба мати одвагу признатись щиро в зміні почуття, а не крутити і не складати «вину» на когось третього, хто нічого з того не винен. Так чи інакше, чи Рада пожертвує мене, аби не рвались такі «щирі» відносини, чи їх пожертвує для мене (властиво, не для мене, але їй буде так здаватись), то все наші з нею відносини будуть скаламучені, і, живучи в однім місті, буде нам тяжко і бачитись, і не бачитись. Легше вже буде жити нарізно… Ніколи я не думала, що може колись до такого між нами дійти… Колись, може, знов усе в нас влагодиться і якось направиться, але тепер стан дуже тяжкий і трагічний.

Все-таки муситиму хоч на недовгий час приїхати перед зимою до Києва (раніш не можу, бо матиму тут гості), хотілось би так коло 15 сентября ст. ст. з тим, щоб тижнів за два вже десь виїхати. Хтось заміряє виїхати на зиму на Кавказ, але ще з мамою о тім не говорив і боїться певної опозиції, бо мама наслухалась від людей про кавказькі пропасниці і не хоче брати на увагу, що далеко не всі місцевості кавказькі маляричні. Але таки, певне, хтось туди поїде, бо так сам собі зважив і гроші на те матиме (трохи дає татко, а трохи хтось собі заслужив і ще заслужить писанням). Тільки нехай перше хтось приїде до когось та поїдуть до моря, а звідти вже роз’їдуться різно. Так буде? Нехай буде так! Нехай хтось напише, коли і куди міг би хтось до когось приїхати. Хтось когось цілує. Поклін всій родині.

Хтось

Мама вітає когось і просить запитати, чому хтось їй нічого до збірника не присилає? Хтось там обіцяв якісь «Місячні легенди» — то чи не прислав би вже? А Стефаник і зовсім на запросини п. Старицького не обізвавсь!


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 85 – 88.

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 294 – 295.

Подається за автографом (ф. 14, № 912).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 710 – 712. В цьому виданні подана приписка, чомусь опущена у виданні 1979 р.

Готов заслабнути на тій роботі – У зв’язку з важкою недугою матері О. Кобилянська вела домашнє господарство.

Справа з Трушемдив. лист Лесі Українки до М.В.Кривинюка з 19.06.1903 р.

Великі страйки і розрухи – 1903 р. відбулися масові політичні страйки і демонстрації робітників у великих промислових центрах Закавказзя (Баку, Тбілісі, Батумі) та України (Катеринославі, Одесі, Києві, Харкові).

Напише заміточку до «Ruthenische Revue» – ця замітка не відома.

«Ruthenische Revue» («Український огляд») – український художній і громадсько-політичний журнал, що виходив з 1903 р. у Відні німецькою мовою (з 1906 p. – під назвою «Ukrainische Rundschau»). Вміщував матеріали про політичне і культурне життя України, твори українських письменників та статті про них.

Сембратович Роман Сильвестрович (1876 – 1905) – український журналіст, засновник і один із редакторів журналу «Ruthenische Revue».

Але є такі, що заборонили Раді з кимсь бачитись – Мається на увазі І. Труш.

Виїхати на зиму на Кавказ – На початку вересня (ст. ст.) 1903 р. Леся Українка через Одесу виїхала до Тифліса (Тбілісі).

Попередній лист | Перелік листів | Наступний лист

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2047

Модифіковано : 12.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.