Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

3.01.1903 р. До Ф. В. Волховського

3 січня 1903 р. Сан-Ремо 8.1.1903

З Новим роком! З новими надіями! Здається, так «найреальніше» було б людям поздоровляти одно одного, бо щастя і т. п. «лежить у богів на колінах», а надії хіба найбільше від нас залежать і їх найменше одбирають нам і старі, і нові роки…

Я таки справді думала, шановний добродію і земляче, що Ви нагнівались на мене та й мовчите (тільки я, звісно, не в тих виразах думала, які Ви мені підкладаєте!), і хоч я, властиве, за собою вини не почувала, бо я ж тілько те написала Вам, що, здавалось мені, мусіла, та все ж не могла одважитись написати Вам знов, не знаючи, як Ви до мене настроєні. Тим часом я написала до нашого спільного приятеля в Букарешт [1] і просила вже його передати мої оправдання Вам. Певне він се й зробив, то я вже не буду вдруге переказувати того самого.

Подумала я гаразд над Вашим листом, тай так собі зважила: буду я просто перекладати та не буду перекроювати, бо, хто знає, може, перекроювання чужу роботу зопсує, а моїй таки не дасть щирої волі, і вийде ні те, ні се, ні Ваше, ні моє. Я, власне, хотіла перероблювати вкупі з Вами, тоді б, може, робота автора й перекладача злилась би у щось гармонічне, між іншим і з сею метою я послала Вам свою пробу, але ж, бачу, наші принципи літературні не зовсім сходяться, то й не можемо ми «з одного сукна вкупі краяти». Тим часом взяти зовсім на себе Вашу казку і навіть одібрати їй Ваше імення я не можу, бо се ж тілько в початку та в кінці мали бути такі великі зміни проти Вашого тексту, а решта мала зостатись незачепленою, окрім, звісно, стилістичних змін, українізації ради, і я зовсім не чую за собою права вважати таку мою роботу самостійною. Ні, вже краще corrigeons une oevre par une autre!

Ваша буде казка, а мій переклад (я пришлю його таки Вам в рукопису), а потім Ви пишіть щось нове і я напишу щось нове, кожне з нас так, як йому душа і серце скажуть, розум же у нас обох, я думаю, і тоді буде в згоді, як і тепер. Об’єктивно я не знаю, хто з нас має доладніші літературні погляди, і через те не знаю, чи була б для діла більша користь від того, що автором сеї казки (тепер Вашої) стала б я, замість Вас. Я, властиве, не маю талану не тілько до переробок, але й до писання на дані від когось іншого теми; принаймні досі найгірші мої поеми і т. п. власне були ті, де я була не самостійна в самій темі, а близько держалась якоїсь готової фабули, – се не я сама, а й сторонні люди признають. Тут же, при Вашій казці, я напевне не вміла б настільки визволитись від Вас, щоб стати зовсім собою, так постараюсь бути Вашим українським голосом і так либонь найкраще буде.

Тепер, хоч се вже практичного інтересу не має, дозвольте і мені деякі, не то що оправдання, а скоріш пояснення дати до моєї літературної profession de foi. Я зовсім не проти казок, не проти фантастики, не проти легенди (се ж і в моїй власній поезії виявилось). Я тілько стараюсь ніколи не мішати двох різко протилежних стилів: легендарного і науково-практичного. А крім того, я думаю ще так: в те, що птиця, напр., може говорити людською мовою ще й обіцяти «у великій пригоді стати», тепер уже ніхто не вірить, а приймає просто за поетичну форму (чи, як народ каже, «казку»), тим часом св. Микола (чи там який інший) ще далеко не одійшов у легенду. Певна річ, що не можна одразу на сто коней сідати і трудно (хоч логічно можливо) боротись в одній казці і проти філодеспотії, і проти попівської науки, та можна ж просто не зачіпати теологічних образів ні позитивно, ні негативно, коли вже нема часу з ними боротись. Зрештою, се може в мене й спадкове, ще по дядькові, противенство до попівської міфології, і може я на цім пункті здатна впадати в крайність. Звісно, кожний знає, що «сказка – складка», а проте через казки (притчі, легенди, Legende doree і т. п.) багато насаджувалось і насадилось такого, що й досі виполоти не можна… Границя між казкою (conte) і притчею (apologue) тонка і перейти її дуже легко, а тим часом про казку так і знають, що вона вигадка, а до притчі відносяться, як до «прикладу» морального і вірять коли не фабулі, то образам її, напр., в «змія» з казки не вірять, а в бога, Адама і т. п. з притчі вірять.

Ну, але це вже теоретичне, і, може, так зараз для Вас нецікаве. Пробачте за довгу балачку.

Переклад я постараюсь викінчити хутко, хоч таки шкода, що Ви запізнилися з листом, бо саме останніх два тижні я мала менше роботи, а тепер її намножилось, сили ж не побільшало, може навіть трохи поменшало через деякі «варіанти» мого здоров’я, що взагалі досить химерне у мене зроду. Мені лікарі дають зовсім малий «робочий день», сливе такий, як колись в ідеальному соціалістичному раю має бути! А тим часом робити треба і ad panem і ad animam salvandam, ну, і просто ad maiorem dei gloriam (чи, виражаючись нетеологічно, «для слави козацької»). От, напр., вчора ніяк не могла втриматись, щоб не почати нової поеми [2], а вона, правду кажучи, зовсім не на часі, бо іншої роботи аж через вуха ллється, та що ж! «натуру тяжко одмінити»… Ну, нічого, якось справлюсь!

Дуже Вам дякую за авторський дарунок з написом, хоч такі слова я не дуже й заслужила. Ви не гнівайтесь, що я Вам таки все по-українськи відповідаю. Я якось не можу до Вас інакше обізватись, одразу не звикши.

Бувайте здорові! Щиро вітаю Вас.

Леся Українка.


Примітки

Оригінал листа зберігається в архіві Інституту Гувера, колекція Ф. В. Волховського, фонд 5.

Вперше опубліковано: Леся Українка. 1871–1971. Збірник праць на 100-річчя поетки. – Філадельфія : 1980 р.

Подається за публікацією: Дун О., Скрипка Т. Листи Лесі Українки до Фелікса Волховського. – Слово і час. – 1991. – № 5. – С. 37–48.

1. Йдеться про М. Розенбаума.

2. Йдеться про драматичну поему «Вавілонський полон».