Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

17.03.1903 р. До Ф. В. Волховського

Сан-Ремо 17.ІІІ.1903

Високошановний добродію і земляче!

Простіть, що не зараз Вам відповіла. Саме тілько хотіла я писати листи в Вашій справі до моїх приятелів галичан [1], коли читаю в газетах раптом, що їх схопила австрійська поліція, в порозумінню з російською, посадила під суд за ворожу для «дружньої держави» діяльність, поробила у їх хатах трус і тепер держить їх під слідством, а листи на їх імення забирає, не даючи їм до рук. З приватних листів довідуюсь, що і мій один близький приятель з України (власне я хотіла листами познайомити його з Вами) трохи зачеплений тою справою і до його треба тепер дуже обережно писати, бо в Австрії, кажуть, тепер над приїжджими українцями сливе такий самий «негласний надзор», як і в Росії, завдяки новій австро-російській дружбі і результатам нарад Голуховського з Ламсдорфом [2].

Як бачите, наш ценз в очах «великих держав» росте. Се вже другий факт межинародної ввічливості на наш кошт. В Чернівцях торік австрійські власті, в порозумінні з російським консулатом, закрили надовго українську соціалістичну газету «Гасло» [3] – (орган не австрійських, а російських українців), а її відповідального редактора Лева Когута посадили на скілька неділь у тюрму. Теперішні арештовані звуться: Гриць Гарматій (український соц[іал]-демократ, галичанин, австр[ійський] горожанин) і Микола Ганкевич (лідер соц[іал]-дем[ократичної] укр[аїнської] партії в Галичині, редактор партійного органу «Воля» [4], що виходить у Львові).

Рівночасно з ними арештовано двох пограничних гал[ицьких] селян під обвинуваченням в контрабанді російських і українських рев[олюційних] видань в Росію, та ще якогось студента-українця (фамілія невідкрита) з чужим паспортом арештували під тим самими підозрінням і хотіли видати в Росію, тілько польський соц[іал]-дем[ократичний] посол в парламенті Дашинський не допустив до того, і тепер студента держать вкупі з арештованими галичанами і провадять слідство, щоб судити в Австрії. Конфісковано у Львові на вокзалі транспорт рос[ійської] рев[олюційної] літератури, надісланий з Швейцарії на ймення галичанина укр[аїнського] соц[іал]-дем[ократа] Меленя [5]. Що з самим Меленем, не знаю, недавно він був арештований і випущений (по галицькій страйковій, а не межинародній справі), а тепер, може, й знов сидить, але я не знаю.

Сподіваюсь, що сі факти будуть оголошені в рос[ійській] рев[олюційній] пресі і що Ви, добродію, доложите до того рук у сфері Вашого впливу. Було б варто про такі «межинародні гречності» і європейську публіку, напр., англійську, сповіщати, бо се ж крайній скандал, таке лигання межи собою двох жандармів! В німецькій пресі се буде відомо, а до англійської і французької ми доступу не маєм. Якщо змога Ваша, поможіть нам. У Гарматія і Ганкевича нічого компромітуючого не знайдено при обиску, однак слідство й арешт не спинено. Ще маленька деталь: Гарматія покликано в суд, яко свідка, а там уже, як він прийшов, сказано йому, що се «помилка», що він обжалуваний, а не свідок, і тут же арештовано. Обиски відбувались по хатах обжалуваних вже тоді, як обжалувані сиділи під арештом, tout comme chez nous! Сфера «дружби» російської все шириться, з божою поміччю!

Як бачите, часи для ділової переписки трудні. Однак я знайшла людину, що саме тепер просить знайомості з рос[ійськими] закордонними видавництвами. Се певний [С.] Єфремов, український критик (більше – рецензент) діяльний і працьовитий (головно його заходом видана антологія «Вік», див. рецензію в Atheneum лонд[онському]), а теоретик з нього не дуже то, відношення до соціалізму для мене неясне, але в житті різних українських гуртів (окрім соц[іал]-дем[ократів]) добре поінформований і може дати багато фактичних відомостей Вам та й організувати дописі з України до «Рев[олюционной] Рос[сии]» [6] і до Ваших видань, а, може, й за переклади візьметься.

Я вже йому написала про Ваше бажання і дала обидві Ваші адреси. Можливо, що він Вам хутко напише (він тепер у Львові), і може, на адр[есу] Club в виду «дружби», перед якою і в Австрії переписка не зовсім забезпечена. Тоді обговорите з ним самим умови його роботи. Як трохи втихомириться «дружба», напишу своєму приятелеві (укр[аїнському] соціалістові) про Вашу справу. Зрештою, через півтора місяця я сама поїду до Австрії, буду в скількох місцях і можу тоді особисто поговорити з приятелями, товаришами і знайомими про Вашу і наші справи. Коли можете пождати сі 1½ міс[яці], то я вже не писатиму до їх, щоб часом якої халепи їм не вийшло, ба переписка з Італії до Австрії (надто до Галичини і Буковини) зовсім не те, що з Італії до Англії, а земляки мої здебільшого не ту школу пройшли, що я, і не вміють ні писати, ні читати листів конспіративних. Між іншим, я через те й не кваплюся зараз Вас знайомити з усіма моїми приятелями, бо хоч вони прекрасні люди, але можуть провалити справу несподівано для самих себе.

З Єфремовим, однак, можна переписуватись, бо він, скілько знаю, досить вишколений, та й не молодик (за 30 літ). За моїх товаришів можу говорити я сама, бо маю повномочність для справ «межинародних», при тому ж і певні редакторські обов’язки, так що праця їх однаково йтиме через мої руки (в справах мови і стилю вони признають мою компетентність). Тому уважайте, що представником гурту соц[іал]-дем[ократичного] можу бути я (хоча я маю деякі думки a parte, і, виражаючи їх, пишу завжди не ми, а я, бо по натурі я, властиве, wilde і з організаціями входжу завжди в оригінальні відносини, «союзника» скоріш, ніж члена, бо «залізної дисципліни» і «дискреційної влади» главарів не зношу, і всі вже давно з тим помирились, беручи мене такою, як я єсть).

Єфремов же може відповідати за свій гурт, бо має там велике довір’я, а напрям свій і свого гурту нехай кваліфікує сам, бо я можу в формулі помилитись (мені той гурт здається націонал-демократичним). Як буду на Україні, то поговорю ще з одним гуртом соціалістичним, РУП або СУП, що найбільше наближається до програми соц[іал]-рев[олюціонерів], тілько з сепаратично-українською барвою, але звідси списатись не можу, бо не маю ні близьких знайомих, ні адрес в тому напрямі. З старими українофілами знайомити Вас не берусь, бо вони закордонної діяльності рев[олюційної] тепер не признають, а обмежуються чисто цензурною (з спорадичними виступами «культурницького» характеру в Галичині), – я думаю, що Вам з такої знайомості користі не було б.

У всякім разі, я готова реферувати Ваші бажання і справи перед земляками всіх напрямів, бо вважаю, що при недостачі вільної преси і вільної пошти треба помагати не тілько приятелям і товаришам, але навіть і неприятелям виражати свої думки і знайомитись, хто з ким хоче. Від «мрака неизвестности» нікому ліпше не стане, і було б дуже добре, якби і націонал-демократи і українофіли (старого типу) вимовили свої думки вільно і вступили б до спілки з ким хотять і хто їх прийме.

Мої товариші, я знаю, готові перекладати видання Вашого напряму, але я не знаю, чи вони схотять їх видавати під фірмою с[оціал]-рев[олюціонерів], надто, чи схотять видавати під сею фірмою свої оригінальні праці. Коли я згоджуюсь перекласти Вам і дати для видання фірмі с[оціал]-революціонерів] Ваш твір (і другий), то се я роблю, а не ми. Я думаю, що вони (мої товариші) скоріш схотять писати так: переклад з видання партії с[оціал]-р[еволюціонерів], а фірму для видання перекладу таки поставлять свою, якщо, звісно, матимуть власні кошти для видання.

Бо в нас власно боряться два напрями: один уважає, що українцям слід якнайчастіше виступати незалежно від російських партій і фірм, щоб заявляти про своє існування і не попасти знов у невиразну масу «русского народа», «русской революции» і тим не викликати знов погорди у тих же «русских» революціонерів, що вже не раз казали: «Да где же эти малороссы? ведь их нет?» Так і тепер широка публіка може подумати, що нас нема, а що-либонь чи не великороси (чи там общерусы) «благодетельствуют» український народ, навчившись, з ласки своєї, по-нашому, і тим способом ми можемо стати в фальшиве і навіть комічне становисько перед своїм народом.

Другий напрям уважає, що українці досі свідомо і несвідомо стілько сили моральної і матеріальної віддали «русской» революции, що тепер уже пора «вертати довг», і коли «русския» чи «российския» партії видаватимуть на свій кошт українські праці, та се тілько справедливо і давно пора, бо досі ще такого не бувало. «Искра» значно розчарувала людей сього другого напряму, заявивши, що в російської соц[іал]-дем[ократичної] партії нема грошей на Україну, бо, мовляв, є справи поважніші. Я гадаю, що Ваша партія могла б погодити сі два напрями і приєднати до себе, якби стала у виразно федеративні відносини з українськими гуртами і якби на спільних виданнях виразно зазначувалась участь літературна фірми, партії чи писателя (на моїх перекладах я буду тим часом, поки я працюю не яко член гуртка, писати: «Переклад незалежного українця»), а Ви пишіть: «Издание п[артии] с[оциалистов]-р[еволюционеров]».

Бо все-таки ми не бажаємо собі такого стану, що «славянские ручьи сольются в русском море» [7], хоч би й революційному: або федерація, або сепарація, іншої дороги ми не признаєм. Становисько, подібне до того, яке займає «Бунд» в соц[іал]-дем[ократичній] партії, нас не чарує, ми не бажаємо вислухувати «поучения» і «наставления» від представників «русской» соц[іал]-дем[ократії] і жертвувати своїми інтересами через те, що так треба для «русских рабочих на Юге России» (українські ж робочі на карті «русских соц[иал]-дем[ократов]» не мають, очевидно, території!) Хто для нас не має зайвих грошей, для того, либонь, і наша робота зайва, а може, він хоче від них тілько рук, щоб жар згрібати, так нехай потрудиться сам!

От через те гурт української соц[іал]-дем[ократії] зостається зовсім незалежним від «русской» с[оціал]-дем[ократії] (так само, як і від польської в Росії) і не буде накидатись нікому, тай помочі не проситиме ні в кого, окрім тих, що схотять помогти, як рівний рівному, не вважаючи свою поміч за якусь подачку, що можна тільки з «лишніх» грошей уділити. Хоч як нас мало, хоч які наші матеріальні фонди невеликі, але ми не старці і «з довгою рукою» не ходимо. «Искра» образила всіх укр[аїнських] рев[олюціонерів] своєю відповіддю одному гуртові [8] і ми більше не можем рискувати отримати таку відповідь прилюдно від якої іншої російської партії, бо то принижує честь, і без того принижену, нашого «недержавного» народа.

Через те ми ждемо виразного зазначення, і прилюдного, як представляє собі с[оціал] р[еволюційна] партія свої відносини до тепер існуючих укр[аїнських] р[еволюційних] гуртків. Ми знаєм, що в будучому вона згоджується на всякі федерації, а може й сепарації, але тепер чи признає вона за укр[аїнськими] гуртами таку саму міру незалежності і «права на «самоопределение», як напр., за польськими? Наскілько серйозно вона відноситься до укр[аїнських] рев[олюційних] гуртів? Досі відношення і принципіальне і, так сказати, психологічне до польських і до українських рев[олюціоне]рів у всіх російських партій було далеко неоднакове: поляків, безперечно, признавали, нас же, в найліпшому разі, толерували, або «не зачіпали».

Я не винувачу в злій волі нікого з окремих діячів, так само і Вас, шановний земляче, але мені завжди було дивно, чому італіянець Колумб давно Америку відкрив, а російські революцінери ніколи не могли навіть завважити України і Галичини, коли її відкривав, напр., Драгоманов? Чому ж той Драгоманов знайшов і провансальців, і бретонців, і всякі інші недержавні народи з їх рухами і партіями, з ідеалами і навіть неясними аспіраціями? Вже ж таки Прованс далі від українця, ніж Галичина від росіянина! Ну, та що вже, будемо самі себе відкривати Колумбам, аби тілько ласка їх звернути на те увагу на сей раз; до нас не посилають interviewers, то треба самим про себе розказувати. Тому, шановний земляче, зробите нам велику прислугу, коли поможете нам стати у виразні відносини до Вашої партії, вияснити її принципіальний погляд на тепер існуючі українські напрями.

А ми готові розказати про себе, хоч і общерусскою мовою, в російському органі, якби тілько ми знали, що нам «бога і порога» не покажуть «за недостатком времени и места». Психологія «недержавного» чоловіка вразлива: йому стілько вже окриків, посміхів, іронії і всякої начальственності приходилось бачити по всяких «русских», і «общерусских», і «российских» партіях і кружках, що він уже навчився обережності і не хоче осліп кидатись непрошений на шию, щоб часом хто й не висміяв. Може, се хвора психологія, але ж всякий «униженный и оскорбленный» до певної міри хворий… Надто молода генерація свідомих українців хорує на point d’honneur і таких «пімф», як ота від «Искры», ні забути, ні пробачити не може. Можливо, що я теж «не замітила» чого-небудь у відношенні рос[ійських] с[оціал]-р[еволюціонерів] до укр[аїнських] рев[олюціонерів], то будьте ласкаві вказати мені, по яких джерелах я можу студіювати се питання з тим, щоб реферувати його моїм товаришам? Я маю всі видання с[оціал]-р[еволюціонерів] і «Рев[олюционную] Рос[сии]» від октября 1902 p., раніше отримувала їх не дуже систематично (як звичайно в Росії), і, може, що-небудь важне скрилось від мене.

Щодо книжок для Вас по українознанню, то я дещо Вам тепер посилаю, що трапилось під рукою, з тим і каталог львівської книгарні Товариства імені Шевченка, за книжками, означеними там, а теж і не означеними (просто «всі українські видання РУП, СУП і УСД»), можете звернутись до експедиторки тої книгарні (адреса: M-me Pankewycz, éxped. de la librairie «Towarystwo imeni Schewtschenka», Lemberg, rue Czarnecki, 26), то та пані Вам вишле, що зможе дістати, і рахунок дасть (їй пишіть по-українськи), як всякому, хто купує книжки в тому складі. «Гром[адський] голос» [9] тепер не виходить, його почасті заміняє «Хлопська правда» [10], але чи її висилатимуть за ту плату, що Ви [за] «Гром[адський] голос» послали, не знаю. Я думаю, що Вам її Трильовський (редактор «Хл[опської] пр[авди]») буде на обмін за яке Ваше видання посилати. Вам слід мати чернівецьке «Гасло» [11], але що я забула його адресу, то напишу знайомим в Чернівцях, щоб Вам його пренумерували. Варто теж мати «Добру новину» [12] (с[оціал]-дем[ократичну]) і «Волю» (с[оціал]-дем[ократичну]) львівські, як теж «Молоду Україну» [13] (пишіть до адміністрації «Молодої України»: Павло Чайківський, Ринок, ч. 10, Львів, то Вам всі три часописі вишле). А може і ті книжки, яких п. Панькевичева не дістане. Я постараюсь, що всі брошури всіх рев[олюційних] укр[аїнських] напрямів будуть Вам посилатись, тілько заждіть час-годину.

Я тут пробуду ще місяців 1½, а з місяць по Австрії проблукаю, на Вкраїні буду не раніш іюня, то ще маєм час все вмовитись. Чи не знаєте, де М.? Я втратила його з очей, жалую про те.

Бувайте здорові, дай боже, щоб все було гоже.

Л. У.

P. S.

Чи Ви не маєте яких шляхів до англійської преси і журналістики різних напрямів, щоб можна було туди всадити дописі по українській літературі, політиці, фольклору і т. п.?

А чому не шлете мені Ваших англійських творів, як обіцяли? Я чекаю. Кланяються Вам мої родичі [14], ті, що з Вами по Парижі ходили, вони всі троє тут.

Л. У.


Примітки

Оригінал листа зберігається в архіві Інституту Гувера, колекція Ф. В. Волховського, фонд 5.

Вперше опубліковано: Леся Українка. 1871–1971. Збірник праць на 100-річчя поетки. – Філадельфія : 1980 р.

Подається за публікацією: Дун О., Скрипка Т. Листи Лесі Українки до Фелікса Волховського. – Слово і час. – 1991. – № 5. – С. 37–48.

1. Йдеться про українських журналістів Г. Гарматія (приятель М. Павлика, М. Драгоманова) і М. Ганкевича (один з лідерів української соціал-демократичної партії в Галичині), які 4 березня були заарештовані.

2. А. Голуховський – міністр закордонних справ Австрії, В. Ламсдорф – Росії.

3. «Гасло» – часопис РУП, виходив у Чернівцях під редакцією Д. Антоновича у 1902–1903 рр.

4. «Воля» – суспільно-політична газета, орган української соціал-демократичної партії в Галичині. Виходила у Львові (1900–1907) під редакцією М. Ганкевича.

5. Мелень Т. – публіцист, член української соціал-демократичної партії.

6. Йдеться про газету, яка видавалась у Женеві партією соціалістів-революціонерів.

за 30 літЄфремову на той час було 27 років.

Искрагазета Російської соціал-демократичної робітничої партії, видавалась в Мюнхені, Лондоні та Женеві в 1900 – 1905 рр.

7. Перифраз з поезії О. Пушкіна «Клеветникам России».

Бундєврейська соціалістична партія в Росії (1890-1920-і рр.).

8. Мається на увазі замітка під назвою: «Группе украинских робітников», в якій, зокрема, зазначалося:

«Проект программы партии не может вовсе затрагивать практического вопроса о том, на каком языке следует вести агитацию в той или другой местности. Это дело местных групп. Далее, вы нам предлагаете издавать для малороссийских крестьян и рабочих брошюры на украинском языке, которые вы «сочтете честью» распространять. В виду ограниченности наших средств и необходимости посвятить все силы выработке общей литературы, мы предложим вам обратное разделение труда: если бы вы взялись издавать по-украински наши брошюры и статьи, мы могли бы содействовать их распространению в Малороссии» (Искра. – 1901. – № 9. – С. 24).

9. «Громадський голос» – український щомісячник, пізніше двотижневий журнал, орган русько-української радикальної, згодом соціал-радикальної партії. Виходив у Львові з 1895 р.

10. «Хлопська правда» – популярний двотижневик для народу, видавався у Коломиї 1903 і у Львові 1909 p.; видавці І. Макух, К. Трильовський.

11. «Гасло» – часопис РУП, виходив у Чернівцях під редакцією Д. Антоновича.

12. «Добра новина» – орган УСП, що виходив у Львові. З 1903 р. виходив як орган РУП.

13. «Молода Україна» – український студентський журнал ліберального напряму. Видавався у Львові (1900–1902).

14. На той час до Сан-Ремо приїхала родина Лесиної тітки О. Тесленко-Приходько.