27.03.1903 р. До М. I. Павлика

Шановний друже!

Вдаюся до Вас з просьбою, – коли можете, дайте мені відповідь швидше. Чи не знаєте Ви, а може, хто з Ваших знайомих, от чого: чи в галицьких гімназіях або в інших середніх школах викладається французька мова яко обов’язковий або необов’язковий предмет? Яку плату дістають професори сеї мови? Яку кваліфікацію мусить мати неавстрійський (наприклад, російський) горожанин, щоб дістатись на таку посаду? Чи диплом паризьких інтернаціональних курсів французької мови і літератури дає право на викладання сеї мови в галицьких середніх школах (в Росії він дає се право), чи при тому потрібний який іспит в Галичині і який, власне? Чи той, хто викладав би французьку мову в галицькій гімназії мусить знати, окрім французької, теж і крайові мови (польську і українську)? Обидві? Чи одну, відповідно тому, яка буде та гімназія (польська чи українська)? Чи потрібно скласти іспит з тих мов? Чи треба знати й німецьку державну? Від кого залежить роздавання таких посад?

Мені важно знати се скоріше, бо від того може залежати одна несподівана, але добра комбінація з звісним кураторством. Бо міг би бути сталий, добровільний і зовсім певний куратор, що без жадної жертви моральної замешкав би в Галичині хоч і назавжди. Людина добре мені звісна (мужчина, а не жінка), а також і родині. Тільки та людина мусить мати сталий і виразний зарібок, бо має родину, а маєтку жадного. Поки се тільки проект, і я прошу Вас нікому не казати, що наводите справки по моїй просьбі і в такій цілі. А справки наведіть, з ласки Вашої.

Часто і я вертаюся до думки, чи не могла б таки я сама оселитись у Вашій стороні. Але теж питання зарібку! Дипломів у мене жадних нема. Чи досить просто знати чотири європейські мови порядно, хоч і без диплома, щоб могти знайти собі хоч приватний зарібок (minimum – Existenz), не рахуючи на патріотизм роботодавців? Французьку і німецьку мови я знаю далеко порядніше, ніж звичайно знають «перші учениці» різних гімназій та інститутів в Росії, знаю і теоретично, і практично остільки, що можу статті в тих мовах писати, а листи і поготів (навіть вірші німецьким білим віршем перекладала), говорити мені що по-французьки, що по-російськи сливе все одно. Італьянську мову знаю тепер, у всякім разі, ліпше, ніж скільки треба, наприклад, в консерваторії співу, розмовляю тепер плавко і досить, щоб провадити ділову кореспонденцію. Англійську знаю теоретично (все-таки можу і вголос читати, не тільки очима) і можу без словника перекладати з неї. Якби мала учеників поляків, то знаю по-польськи стільки, скільки треба, щоб пояснити при лекціях. Російську мову знаю не менше, ніж кожний українець, що перейшов російські школи (хоч я їх не переходила), але вимову маю в російській мові гіршу, ніж у французькій, характерну для українки, і менше всього була б охоча, власне, сю мову викладати. Наскільки знаю українську, зважте самі.

Оце хіба могло б бути джерелом заробітку для мене, бо на літературний я не дуже рахую. Коли вже такі феноменальні робітники пера, як Франко, ледве-ледве живляться, то куди мені! Якщо і зароблю в тім напрямі, то не з рідної літератури, для мене се вже давно стоїть ясно. Такого «місця», що залежало б від всяких комітетів та виділів патріотичних, я теж не сподіваюсь, та й не хочу. Але умови «вільного найму» для приватної вчительки, кореспондентки в склепі (наприклад, в якій книгарні), взагалі робітниці в такім заводі, де потрібне знаття чужих мов і вправність в літературному (хоч би і діловому тільки) стилі, – я б хотіла знати, тільки не знаю, як про них довідатись. Чи не поможете? Історія дядькова навчила мене, що на поміч родичів, приятелів і товаришів чоловікові «одірваному» тяжко або принаймні неприємно рахувати. Отже, не вияснивши собі шансів на зарібок, нема чого й рипатись. По Вашій історії бачу, що залежати від патріотичних інституцій ще гірше, ніж від родини і приятелів. Я б хотіла мати цілком freie Hände.

Ліді я написала, сподіваюсь, що великої задержки не буде. Чому не озиваєтесь? Може, дуже хорі? Тоді простіть, що клопочу Вас, і напишіть тільки: «Питайте іншого», то я вдамся до кого іншого, тільки, звісно, в іншій формі, ніж до Вас. Я тому найперше вдалась до Вас, що се можна без «форм» і формальностей, а просто і по-приятельськи і в тій певності, що коли Вам се не впору, то так і скажете. Якщо будете збирати інформації для мене особисто, так теж не називайте нікому моєї особи. Мені се тим часом було б невигідно.

Бувайте здорові та обізвіться хоч словом. Вашій мамі щирий привіт від мене.

Л. У.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 56 – 58.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 97 – 99.

Подається за автографом (ф. 101, № 370).

навіть вірші німецьким білим віршем перекладала – Леся Українка мала на увазі автопереклад віршу «To be or not to be».

Залежати від патріотичних інституцій ще гірше – Леся Українка має на увазі недоброзичливе ставлення М. Грушевського та інших діячів до М. І. Павлика, коли він працював бібліотекарем у Науковому товаристві імені Шевченка.