Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

27.03.1903 р. До О. Ю. Кобилянської

27 березня 1903 р. Сан-Ремо 27/ІІІ 1903

Хтось до когось любого пише.

Хтось все трохи не має часу, а трохи гави ловить і тому ні з листами, ні з роботою не вправиться. Хтось зачав один драматичний етюд писати (ще один, бо один вже написаний) і, певне, не дасть собі ради, поки не скінчить, хоча, властиво, слід би щось зовсім іншого, «пожиточнішого» писати. Але хтось нічого не може писати, поки того не скінчить, і тому кінчити мусить. Зрештою, хтось себе впевнив, що й етюд «пожиточний», от хоч би тому, що треба щось Вороному послати, а нема чого, бо дрібні вірші підуть Чернявському і в Київ.

Старі шпаргали хтось покинув на Україні (може б, з них що вибрав, а так годі), то вже треба щось нового наладити, тим більше, що як хтось дав вірші до збірника Єфремову (так уже, з лицарства!), то треба дати і тим добродіям, інакше вони побачать в тім «тенденцію», якої хтось не має. Так? І хтось тепер пише свою «Кассандру», якби щось доброго! Давніше написаний етюд «Вавілонський полон» хтось хоче дати до Києва (інший збірник, не Єфремова), тільки не знає, чи не з’їсть цензура. Але то вже від когось не залежить.

Хтось хоче ще на одну жидівську тему написати маленьку драматичну поему, але то вже згодом, може, в Чернівцях. Хтось собі любить жидівські теми, бо в них завжди багато неспокійного, пристрасного елемента, а хтось, власне, таке в поезії любить і, певне, ніколи епічним поетом не буде. Хтось і Кассандру тому взяв за героїню (хоч вона не жидівка), що ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити; вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то правда, і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть марне, бо діла без віри мертві суть, а віри в рятунок у неї нема і не може бути; вона все провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все постерігає несвідомо і безпосередньо («нервами», як кажуть в наші часи), не розумом, а почуттям, – тому вона ніколи не каже: «Я знаю», а тільки: «Я бачу», бо вона справді бачить те, що буде, але пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар для неї, а кара. Її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра.

Отаке собі хтось пише. Що хтось на те скаже?

А тепер хтось одразу, без логічного переходу, запитає когось про щось інше, що нічого спільного з жадними пророками не має. Нехай хтось дорогенький запитає свого брата п. Юліана і буде добренький написати комусь, що довідається. То цілий ряд питань: 1) Чи на Буковині, в гімназіях та інших середніх школах, викладається французька мова? 2) Яко обов’язковий чи яко необов’язковий предмет? 3) Яку плату дістають професори французької мови? 4) Яку кваліфікацію мусить мати неавстрійський горожанин (наприклад, росіянин) для отримання такої посади? 5) Чи диплом паризьких інтернаціональних курсів французької мови і літератури може стати за таку кваліфікацію? Чи потрібний який додатковий іспит? 6) Чи професор французької мови в середній школі на Буковині повинен знати ще й державну (німецьку) і котру з крайових (румунську, руську) мов або їх обидві? 7) Чи треба складати іспит з тих мов? 8) Від кого залежить роздавання таких посад, і куди треба в тій справі вдаватись?

Все те треба знати одному моєму знайомому українцеві, і він просить мене довідатись об тім скоріше. А від кого хтось може довідатись, коли хтосічок йому не поможе? Комусь ніяково просто до п[ана] Юліана вдатись (а він, відай, знає те все, бо сам професор), бо, може, п. Юліан не любить писати листів і то б йому зробило клопіт. А хтосічок коли не листи, то когось самого любить і тому буде добрий відповісти. А хтось комусь подякує.

Хтось вітає всю чиюсь родину, а когось цілує.

Хтось


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 54 – 56.

Вперше надруковано скорочено у вид.: Хрестоматія критичних матеріалів. Посібник для філологічних факультетів університетів та педагогічних інститутів. Упорядкував С. Шаховський. Т. 3. Українська література епохи імперіалізму і пролетарської революції. Вид. 2-е, перероб. і доп. К., 1949, с. 105.

Подається за автографом (ф. 14, № 909).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 673 – 675. Істотних різночитань з виданням 1979 р. нема.

Треба щось Вороному послати – До альманаху M. K. Вороного «З-над хмар і з долин» Леся Українка не надіслала нічого нового. Уміщені в альманасі вірші Лесі Українки передруковані із збірки «Відгуки» (Чернівці, 1902).

Чернявському і в Київ – Мається на увазі альманах «З потоку життя» (Херсон, 1905), який готували в цей час М. Коцюбинський та М. Чернявський, та ювілейний збірник «На вічну пам’ять Котляревському» (К., 1904), який готувало київське видавництво «Вік» (Леся Українка подала туди вірші «На Земмерінгу», «Бранець» і «Дим». Остання поезія була заборонена цензурою).

До збірника Єфремову – Йдеться про збірник «На вічну пам’ять Котляревському».

Інший збірник – Йдеться про альманах «Нова рада», що вийшов 1908 р. за редакцією М. П. Старицького, Олени Пчілки, Л.М. Старицької та І. М. Стешенка. Тут уміщено твори Лесі Українки «Вавілонський полон», «Ніобея», «Блакитна троянда».

Стешенко Іван Матвійович (1873 – 1918) – український літературознавець і поет.

ще на одну жидівську тему написати маленьку драматичну поему – мається на увазі драматична поема «На руїнах».

Юліан – брат О.Ю. Кобилянської Юліан Юліанович Кобилянський (1859 – 1922) – викладач класичних мов у гімназії, автор латинсько-українського словника і ряду перекладів з класичних мов.

Професори – Так у Галичині і на Буковині називали в той час викладачів гімназій.