Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

11.06.1903 р. До М. В. Кривинюка

11 червня 1903 р. Чернівці

Пробачте, дорогий Михалю, мені моє… як хочете назовіть. Я все зо дня на день збираюсь Вам написати, та от і прозбиралась аж досі. Від Оксани маю картку, вже з Києва, що вона доїхала без жадних інцидентів, що Ліля прислала телеграму, що їде, що всі вони через тиждень від 26 V ст. ст. мають їхати в Гадяч, бо в Колодяжному віспа, і що Ліліне пробування в Зел[еному] Гаю залежить тільки від її власного бажання (а не від якихсь «дозволів»). Я думаю, що Ліліні нерви, змучені наукою, втомою і тюрмою, видумують якісь небувалі колізії і «трагедії», і під впливом того вона пише про якісь «дозволи». Хто коли не дозволяв їй їхати туди, де вся родина сидить? Скільки мені відомо, ніхто й не збирався сього робити. А може, вона пише про поліційний дозвіл, то що іншого.

Я тут взялася сильно до роботи, щоб покінчити перерване подоріжжям. Та підкузьмила мене моя господиня в С.-Ремо, не виславши потрібних книжок, полишених їй для відправки на пошту (я їх не хотіла везти, бо тяжкі, та й думала, що вони вже чекатимуть мене тут, а тим часом жалую страшно про се тепер), без них же не можу викінчити всеї роботи. Але се задержка не фатальна та й, у всякім разі, уладиться. Ділові питання я ще не всі вияснила, тому напишу згодом.

Зі Львова я нікому не писала, бо втома після безсонної (абсолютно!) ночі в вагоні, а потім прикрості і візити не дали мені ні одної вільної хвилини. Головна прикрість та, що ми зірвали знайомість з Трушем і, здається, на завжди. Він сам того схотів, несподівано для мене, — рішуче не схотів мене бачити, хоч я просила про те власне для об’яснення, писав мені листи з студії в канцелярію (в тій же камениці!) один другого арогантніші, предав анатемі Вас, Лілю і мене за лихий вплив на Раду (що «через нас» вона ходила до Павлика у Львові!), докорив мені «партійностю» супроти нього, Труша, за те, що я не зриваю відносин з Павликом і, нібито, в присутності його і Ради ігнорую Груш[евського], закінчив те все: лишаю Вас в його (Павл[ика]) товаристві. Словом, здурів чоловік, або виявив свою первісну дурість, приглушену було українськими (київськими) впливами. Ще, правда, головна моя «провина» в тім, що я висказувала прилюдно своє невдоволення з факту продажу мого портрета намісн[икові] Пінінському… Великі і непростимі гріхи, як бачите!

Правду кажучи, мені такого товариша, яким тепер Т[руш] показався, втрати[ти] не жаль, мені тільки жаль, що все це завдасть біль Раді, і зо страхом думаю, в яке погане пльоткарське гніздо попаде вона у Львові, якщо буде коли там жити. Там панує важка і затхла атмосфера в тих кругах, куди Т[руш] хотів би її впровадити, а з симпатичною і порядною молодіжжю він в натягнених відносинах… За спішною роботою і наглими справами я ще не вспіла відповісти Т[рушеві], але відповім, щоб він не думав, ніби знищив мене своїм «актом прокурорським», та й щоб він затямив, скільки дрібного «бабства» в його відношенні до нас трьох, але знайомости з ним відновляти не думаю, хоч би він сам про те просив, — занадто демонстративно він її зірвав, либонь, навмисне так, щоб всім кинулось в вічі, хто був тоді в Товаристві; а крім того в листах його виявилась до краю брутальна і деспотична натура, а я таких не терплю і не маю що з ними робити.

Я ще нічого не писала про се Раді, але мусітиму сказати. Т[руш] пише, що він сповістив її «перед місяцем» про своє відношення до Вас і Лілі. Цікава, чи сповістить про свою гречність до мене. Але він міг би і мене «сповістити» раніш, а не робити мені скандалів у Львові. Ет, та чорт з ним, нарешті!

Гроші від Вас я отримала тут, дякую. А мусіла у Львові 5 зр. позичити, бо не стало б до Черн[івців], тим більше, що Оксані білет до Гран[іци] я з своєї частки купила, а вернуті за нього гроші попали якось їй в тій заметні, їзда ж до Львова коштувала більш як 20 кор[он]. Прикра се дуже дорога з Праги до Львова, плутана, неспокійна і вагони бридкі.

Тут мені живеться приємно. Працювати не заважають, а нудитись не допускають. Інтриг, пльоток, сварок, нічого такого не чую, принаймні, на собі. Ну, бувайте здорові! Виїду десь в кінці того тижня, днів за 5-6. До виїзду ще напишу. Кланяйтесь товаришам і старшим знайомим. Ольга Вам кланяється.

Леся

P.S. А щось Ви мені забагато грошей прислали!


Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 688 – 690, з архіву М. В. Кривинюка.

Примітки О.Косач-Кривинюк:

про якісь «дозволи» – Ольга писала про дозвіл поліційний, який вона тоді мусіла одержувати на перебування там чи там.