Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

23.04.1903 р. До Ф. В. Волховського

23 квітня 1903 р. Сан-Ремо 23.IV.1903

Високоповажний добродію і земляче!

Пробачте, що не писала Вам, але я вже не одважувалась писати, поки не виготовлю хоч аркуш перекладу. Тим часом то слабість, то всякі клопотливі справи перебивали мені в роботі. Тепер посилаю Вам більшу частину перекладу, так що стане на друкований аркуш з верхом, – якщо до сподоби, то й починайте друкувати, а я Вам хутко й далі надішлю, бо вже я наладила якось і справи, і здоров’я так, що, либонь, хоча на три дні можу за себе ручити, а більш і не треба, щоб скінчити роботу. Маю помічника [1], що тепер ладить переклад «За веру, царя и отечество», як скінчить, то я зредагую і впишу свої додатки чи зміни та й пришлю Вам, відай, з Австрії, бо я там довгенько буду, тижнів зо три.

Не бійтесь, я не втечу «за прірву» так, щоб не подати Вам звістки, куди і як до мене писати. Та я ще з місяць буду на сім боці, вирушивши з Італії. Хотіли мене лікарі ще до Швейцарії послати, а потім самі ж і відрадили, то, певне, я там не буду. Аж тепер мені призналися, що мій ледве загоєний «катар» був таки простісінько початком сухот, і наказали, щоб я добре стереглась рецидиву, бо се ж мене вже втретє туберкульоз з різних кінців нападає… То Ви вже мені простіть неуправки та недоліки літературні, бо приходиться мені воюватись і за право праці, і за власне життя, а воно часом одно одному перебиває.

Обмежено мені право праці так, як дитині, всього 4–5 годин в день (навіть не 6, як досі було!). Скажіть самі, чи то багато літераторові, та ще такому, що ні перепищиків, ні секретарів не має? Часом же і тих 4 години марне йдуть, коли яка нервова халепа вчепиться. Тому не дивуйтесь, що я так «ліниво» працюю: се моя лиха доля так лінується… Правду кажучи, я вже здавна така, та може й довіку така буду, але все ж хочеться хоч гіршою не стати, то й мушу слухати лікарської ферули, бо знаю, що все одно хутко не вмру (маю натуру «хронічну»), так нащо ж маю рипіти? Треба вже якось тую силу докупи збирати, яка там ще є. Тому, добродію, буде більше літератури, як я верну межи свої люди, бо там я вже буду тілько редактором, а люди писатимуть, то скоріш буде.

Тепер можу подати Вам адресу одного мого приятеля і земляка [2], що вчиться в Празі (М. Kriwiniuk, Taborska, 3 chez M. Joseph Nowaček, Praga, Austrische). Вдайтесь до нього з чим хочете, так, як до мене, бо ми з одного гурту, він же і в Галичині знає людей стілько, що й я, коли не більш, бо рік прожив у Львові. Пишіть йому чи по-московськи, чи по-українськи, як забажаєте, бо він і так і так може. Я йому про Вас напишу.

Не знаю, чому Вам той українець [3] не написав, що у мене про Вас допитувався, – либонь, «страха ради иудейского». Мені він писав, що готов з товаришами дописувати Вам (чи то переклади, чи то оригінальні дописі досилати, того я гаразд не розібрала), тілько перше хоче вкупі зо мною порадитись в своєму товаристві про план і техніку роботи. Хоч я до їх гурта не належу, але сказала: гаразд. Очевидно, люди хотять мене за передаточний пункт мати, та нехай, – якщо зможу, то зроблю, коли погодимось в плані роботи, але як вийде, що ми в одній супрязі не протягнемо, так скажу їм: «Панове, я Вам дала адресу і проложила шлях, трактуйте самі, а я вступлюся». Тепер сей добродій уже на Україні, і я не маю способу писати до нього на сі теми. Прийдеться пождати тижнів з 5, поки побачимось на очі. Тоді ж і своє товариство побачу (на жаль, пощипане значно жандармськими лапами за сей рік!).

Чи Вам галичани прислали книжки? Бо як ні, то я оце, як буду у Львові, напну їх за Вас і пошлю Вам сама, що треба. Тут не маю багато, а дещо маючи потребую для себе, тому простіть, що мало і не конче цікаве послала Вам.

Спасибі Вам велике за англійську літературу, я Вам з Галичини українською за неї відплачуся. Замітки Ваші про арешти в Галичині дуже мене втішили. Пораджу галичанам, щоб подавали Вам до відома, як що такого «межинародного» трапиться, – гаразд?

А я таки жду відповіді на мій довгий лист до Вас. Коли там яке слово не до ладу, то простіть і забудьте, але про саму справу таки напишіть. Хоч з заміток про укр[аїнські] книжки я бачу у «Рев[олюционной] Рос[сии]» певну прихильність до нас, але таки мені важна знати, як відноситься Ваше товариство до справи спільного видання книжок і т. д. (взагалі, все те, що я питала від себе і від товаришів). Мені се неодмінно треба знати, поки реферуватиму справу товариствам. Напишіть, коли ласка.

Вам буде трудно знайти хутко такого «межипартійного» референта, як я, бо інші хоч ліпші робітники від мене, та зате кожний з них свого куріня держиться, а чужих не знає, або знати не хоче, – я ж собі «вільний поет», то мені й за гріх не вважають, коли я з чужими курінями в розмови заходжу.

І може Ви й зовсім не одержали довгого листа (на 4 чи 5 аркушах паперу?), то напишіть, я Вам постараюсь його вдруге зреферувати.

Як поїду, то не щезну (хіба що справді в глибоку яму попаду – всякого буває!) і, думаю, писати мені буде можна до Вас, а Вам до мене. А власне так: пишіть мені на мою ж таки адресу (я Вам дам її пізніше, тепер ще сама гаразд не знаю, де буду), тілько не по-російськи і не по-нашому, а найкраще по-англійськи, коли ж думаєте, що Ваш почерк чортам відомий, то може когось знайдете невідомого, щоб переписував, тай підписуйте першим ліпшим англійським прізвиськом, хоч і того пана, котрого адресу мені дали якось для листів з України. А для рукописів дайте іншу адресу. А про літературу пишіть так, немов би я була кореспондентом якого Atheneum або там якого magasine, якого хочете (тілько не «червоного»), воно буде зовсім правдоподібно, бо мені часом траплялось в європейську пресу проникати.

Моїх товаришів (напр., празького) зовіть «your brother», а часом «your friend», а знайомих (з інших гуртів, напр., того, що мав Вам зі Львова написати) – «your sister», або «your collegue». Се теж правдоподібно, бо мій брат (Ваш знайомий) і дві сестри бували в Європі, то можуть і з англічанами якісь справи мати. Заголовки брошур, чи теми дописів, перекладайте по-англійськи, тілько так, щоб подобало до белетристики, етнографії, або літерат[урної] критики (мої спеціальності), напр., «Сказание о неспр[аведливом] царе» – «A Legend of King Arthur in the Little Russian Folklore». Як буде хоч одно слово з дійсного заголовка (в якій хочете комбінації), то я вже певне зрозумію.

Я Вам відповідатиму по-французьки, тримаючись тої самої термінології (а як що коротке, то може й по-англійськи вдам) і починатиму завжди «cher confrère», то нехай адресат (той Ваш знайомий) знає, що то буде Вам (коли, напр., одкритка), може Ви скажете, який знак на конверті класти? Ваше товариство в Європі зватиму «your lady», чи «votre spouse» краще, а тих членів Вашої партії, з якими може матиму зносини на Україні, зватиму «my secretary – mon secretaire». Думаю, що так буде найкраще й найпростіше, бо я не люблю плутати чужих людей, чужих адрес до моєї кореспонденції, я зроду все на власну руку і риск проваджу. Та й знаєте, хто має «чисте» імення, той боїться дати адресу, а хто не боїться, той здебільшого вже «скомпромітований». Та ще буде так – я не писатиму Вам удруге листа (перший раз напишу я), поки не отримаю од Вас відповіді, а тоді відповідатиму конечне хоч коротко.

Пишіть мені ще в С[ан]-Ремо, лист мене знайде, як не тут, то в Австрії (в Росію не попаде). Бувайте здорові! Чи до вподоби переклад?

Л. У.


Примітки

Оригінал листа зберігається в архіві Інституту Гувера, колекція Ф. В. Волховського, фонд 5.

Вперше опубліковано: Леся Українка. 1871–1971. Збірник праць на 100-річчя поетки. – Філадельфія : 1980 р.

Подається за публікацією: Дун О., Скрипка Т. Листи Лесі Українки до Фелікса Волховського. – Слово і час. – 1991. – № 5. – С. 37–48.

1. Мається на увазі сестра Оксана.

2. Йдеться про М. Кривинюка, чоловіка Лесиної сестри Ольги.

3. Особа не встановлена (можливо, С. Єфремов).