Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Вірші / Поза збірками / Ніобея

Поза збірками

Ніобея

Леся Українка

Діти, діти мої, чи я ж вас навіки втеряла?

За що покарана я? За те, що так гордо впевнялась

на дітей моїх любих, на їх чарівную красу

і на славний мій рід, що я з Прометея походжу?

Що ж, богине страшна, хіба діти мої, що ти вбила,

не найкращі були серед людських і божих дітей?

Вбити їх ти могла, а сплямити красу не здолала,

і, хоч у горе закована, все ж я дочка Прометея –

і милосердя для себе не буду я в тебе благати!

Хоч би й хтіла тепер ти мені милосердя подати,

вже б не змогла, бо скінчилася влада твоя надо мною.

Ось я стою, мармурова, в камінних кайданах,

тільки очі мої ллють потоки палющії сліз.

Сліз моїх зупинити не можеш ти, люта богине,

бо й прометеївська гордість безсила була проти них.

…Діти, діти мої! Мов живими я бачу усіх вас,

тільки постаті ваші в сльозах, мов проміння тремтять…

Ти, найстарша моя, в білих шатах, велична і пишна,

наче постать богині, була ти подібна до мене,

тільки тепера ніхто б не пізнав, що я мати твоя.

Мармур оцей не такою мене одягає тепера,

як була я тоді, коли поруч з тобою стояла.

Люба сестричка твоя, голубка, моя жалібниця,

гірко б заплакала, вгледівши бідну матусю,

впала б до третьої доні моєї у рідні обійми,

тая ж одважна була, і розсудлива, й тихо-завзята,

завжди готова усіх захистити одним своїм серцем,

тим-то до неї горнулись мої всі малятка,

сльози свої їй несли, вона ж дарувала їм усміх.

Любі мої! Ви і в горі, і в радощах все були вкупі,

наче троянди рожеві на кущику спільнім,

а брати коло вас, наче гілля троянди колюче,

всякому рану готові були заподіять,

хто б зневажив сестричок. Мій старший, найперший,

він був мов кедр на верхів’ї гори, негнучкий перед вітром,

Ох, чому і за віщо так марне загинула сила,

що братам додавала одваги і певності в бою?

Тихо схиливсь його брат кипарисом лагідним та смутним,

третій, молодший, мов плющ, його щільно руками обняв,

а наймолодший – мій вогник, багаття моє найдорожче,

як він востаннє спалахнув! вся батьківська кров обізвалась!

Він переможцем здавався в остатню хвилину життя!..

Всі полягли як один, тільки зброя та диски лишились,

он вони між покрасами донь, між ляльками маляток,

марні, зайві, хіба що на теє потрібні,

щоб викликати з очей моїх знову потоки раптові,

якби часом ті сльози спинились в камінних очах.

Ой, не спиняться, ні! будуть литись отак до загину,

а як вихор зненацька або землетрус мене скине,

камінь об камінь розіб’є, на дрібний пісок розпорошить,

то джерела гірські понесуть мене в море з риданням,

потім хвилі морські голоситимуть вік надо мною, –

і не вмре моя туга, мій жаль не загине у світі…

…Ох, якби ж хоч одно, хоч найменше зо мною зосталось,

те дитяточко любе, моє немовляточко рідне!

Може б, устонька гожі так міцно могли притулитись

до грудей кам’яних, що збудили б життя в моїм серці,

і гарячая кров поборола б холодний сей мармур,

і камінні сі руки, простягнені марне у безвість,

знов обняли б теє тільце злотисте і ніжне, мов квітка,

і камінні уста, що поблідли й склепилися в горі,

знов би могли цілувати ті оченьки, іскорки ясні.

Або вже б серце розбилось, і я б, як людина, сконала,

та не стояла б страшною потворою, каменем в тузі.

Мертва ж бо я і тепер, а тільки живі мої сльози…

30.06.1902


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 285 – 286.

Вперше надруковано в альманасі «Нова рада», К., 1908, стор. 369 – 370.

Автографи – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 748 (чорновий), та № 10 (чистовий).

Датується за автографом.

Подається за першодруком.

Ніобея – героїня грецьких міфів. Пишалася своїми численними дітьми перед богинею Латоною, котра мала лише двох дітей – Аполлона й Артеміду. Діти Латони помстилися за материну образу і вбили стрілами дітей Ніобеї. Невтішна Ніобея з горя обернулася на скелю, з якої плинув струмок сліз.

Стежки

Поза збірками

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 11896

Модифіковано : 30.03.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.