Логотип сайта «Леся Українка»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Вірші / Поза збірками / «Хто дасть моїм очам потоки сліз?»

Поза збірками

«Хто дасть моїм очам потоки сліз?»

Леся Українка

Хто дасть моїм очам потоки сліз?

Ні, нащо сльози, то ж не сніг нагірний,

а туга щонайглибша має литись

гіркими хвилями. Нагірний сніг ще може

розтати від проміння весняного,

в долину збігти джерелом раптовим,

а на верхів’ї, що біліло снігом,

віночок зацвіте рясних квіток.

А туга… се, як море: перекотить

всі хвилі, з краю в край, по цілім світі,

остатня хвиля пробіжить по сліду

найпершої, а перша дожене

остатню, і таким невпинним колом,

без краю, без мети ітимуть хвилі

моєї туги… краще їх спинити…

Нагірний сніг, се жалощі твої.

Як тільки щастя сонечко пригріє

оті сніги, збіжать вони раптово

і принесуть остатній дар мені,

поринуть в течії моєї туги,

доллють її, повніше стане море,

і голосніше заридають хвилі…

А в серденьку твоєму цвіт весняний,

то білий, то рожевий, то червоний,

віночком зацвіте, і той віночок

заквітчає те щастя молоде,

що поцілунком визволяє серце.

…Чи тільки справді то сніги біліють?

А може, то розжеврілася туга,

як те залізо, що біліє біллю,

змінивши на страшнім вогні три барви?

І що, коли не загартує серця,

а спалить і спотворить пал страшний?

І що, коли замість віночка щастя

покриють серце плями від огню?

Ой, що ж тоді моє все море туги

проти сього несвітського нещастя?

І чим мені залити той вогонь,

щоб не палив того серденька, – слізьми?

Чи, може, крів’ю? Так, вона твоя…

бо я готова сльози й кров віддати,

щонайчистішу кров, з самого серця,

щоб тільки пал вгасити і не дати

йому сплямити серця дорогого.

Ой, де ж воно, оте новеє щастя,

нехай засвітить, хай мені покаже,

чи то сніги, чи туги лютий пал.

Нехай тоді або доллється море,

або вже висохне. Тоді й пустиня

холодна й нерухома буде там,

де грала туга бурею живою,

І не стривожить жаль спокою смерті.

…Ні, мало і сліз тих, і слів, і думок,

і серця стискання, і болю, й ламання

у розпачі рук, і стогнання, і мук…

Одно зостається – мовчання.

1.07.1902


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 287 – 288.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, стор. 30 – 31.

Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 748.

Датується за автографом.

Подається за автографом.

Стежки

Поза збірками

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2006 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 8882

Модифіковано : 30.03.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.