«Скрізь, де не гляну…»

Леся Українка

Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,

поле і гай у серпанки тонкі повилися,

марево біле покрило і річку, й сагу,

вітер з полудня несе без кінця ту югу.

Світло сліпить, та не грає веселе проміння,

вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння.

Так у розлуці з тобою кохання моє

світить і смутить, буяє й життя не дає.

15.08.[1904], Зелений Гай

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 310.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, с. 43.

Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 619.

Датується за автографом.

Подається за автографом.