«Ти не хтів мене взять…»

Леся Українка

Ти не хтів мене взять, полишив мене тут на сторожі,

Ти мені заповідав скрасити могилу твою

В білий мармур, і плющ, і криваві осіннії рожі,

Ти мені заповідав носити жалобу мою

Так, як носять в легендах царівни мовчазні, хороші.

Довго ждать мені, друже, ще мармур не тесаний твій,

Ще немає на чому повитись плющу жалібному,

Не цвітуть ще осінні троянди в порі весняній,

Камінь, темряву й кров маю тільки ще в серці сумному,

Не здаюсь я царівною людям в жалобі моїй.

Ох, як часто мене опановують сни зловорожі,

Сниться все, що я голову радо на страту несу,

Але то тільки сни, – я повинна стоять на сторожі,

Бо мені заповідано в спадок жалобу й красу,

Білий мармур, і плющ, і криваві осіннії рожі…

7.06.1901, Kimp[olung]

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 270.

Вперше надруковано в журн. «Україна», 1946, № 2, стор. 18; «Вітчизна», 1946, № 2, стор. 20 – 21.

Автограф – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2. № 687.

Дата в автографі – 6.07.1901 не точна, описка. Має бути 7.06.1901 року, оскільки в Кімполунгу Леся Українка була в червні 1901 р.

Подається за автографом.

Лист на сайт